Статті

bitwa Rowne 95 2

Днями в Рівненському обласному краєзнавчому музеї відбувся круглий стіл із нагоди 95-ї річниці битви за Рівне. Битва була складовою радянсько-польської війни 1920 р. і після Варшавської угоди стала одним із ключових моментів на тодішній військово-політичній арені. Під час конференції історики, музейники та краєзнавці говорили про мотиви та наслідки такого історичного кроку як Варшавська угода, саму битву за Рівне та її значення, а також перегук із сучасними подіями в Україні.

 

 

 

Приклад спільної боротьби
Круглому столу передувало урочисте покладання квітів до могил воїнів польської армії на Дубенському цвинтарі в Рівному та до могили військового діяча, головнокомандувача Армії УНР Василя Тютюнника (1882–1919 рр.), який був сподвижником Симона Петлюри й так само вважав польську сторону за доброго союзника для України. Пізніше мали місце поминальна молитва та вшанування пам’яті загиблих у тій війні. У заході взяли участь представники Генерального консульства Республіки Польща в Луцьку, науковці рівненських вишів, краєзнавці, духовенство.


Нагадаємо, в липні 1920 р. під час радянсько-польської війни в Рівному відбулася битва за місто між більшовицькими та польськими військами, де останні були союзниками української армії. Симон Петлюра, усіляко намагаючись утримати владу УНР, виступив на боці поляків, уклавши в квітні 1920 р. Варшавську угоду із главою відродженої польської держави Юзефом Пілсудським. Рівненщина (Волинь) безпосередньо опинилася в центрі тих подій, коли політичне протистояння різних ідеологій вирішувалося військовим методом: тут відбувалися запеклі бої, армії почергово терпіли поразки та перемоги, влада переходила до різних угрупувань. Завершилася війна Ризькою мирною угодою 18 березня 1921 р., коли Пілсудський мусив домовлятися вже з Радянською Росією та Радянською Україною.


Сьогодні історія майже столітнього минулого України як ніколи перегукується із сучасними подіями в нашій країні. І для правдивого розуміння сьогодення нам потрібно частіше звертатися до уроків історії, черпати мудрість історичних кроків і робити висновки з помилок та недоліків.


– Ця дата показує нам, що колись ми могли разом боротися проти спільного ворога. Битва під Рівним, що була частиною боротьби поляків та українців проти більшовиків у 1920 р., почалася договором між Юзефом Пілсудським та Симоном Петлюрою, у якому було сказано, що мають постати незалежна українська держава та незалежна Польща. На жаль, угода була успішною тільки частково. І хоча оцінювати ті події можна по-різному, але сьогодні ця битва може бути прикладом спільної боротьби поляків та українців. А також є уроком історії того, як ми маємо співпрацювати в майбутньому, – зазначив віце-консул Генерального консульства Республіки Польща в місті Луцьку Кшиштоф Василевський.

 

Засудження чи визнання?
Директор Рівненського краєзнавчого музею Олександр Булига також підкреслив актуальність відзначення цієї дати, адже сьогодні Україна так само протистоїть зовнішньому ворогові й потребує союзників та друзів.


– Бій під Рівним – це подія, про яку й самі рівняни мало знають, і краєзнавці тільки починають дізнаватися деталі, знаходячи спогади та нові документи. Сподіваюся, наш круглий стіл дасть поштовх для того, щоб не тільки історики, але й політики та пересічні громадяни аналізували події тих часів, задумувалися над тим, що вже колись було в історії, та, напевно, вчилися дивитися в майбутнє з позитивними думками.


Під час своєї доповіді Олександр Булига, зокрема, зупинився на передумовах та наслідках Варшавської угоди, а також озвучив різні погляди науковців на цю історичну подію.


– Варшавський договір, укладений 22 квітня 1920 р., належить до дискусійних аспектів минулого наших двох народів. Він поклав початок спільній визвольній боротьбі українців та поляків проти більшовицької окупації під знаменитим гаслом борців ХІХ ст. «За вашу і нашу свободу».


Більшість українських дослідників наголошували, що в тогочасному українському політикумі Варшавську угоду спочатку було засуджено. Напевно, тому що за її умовами Україна мала поступитися частиною території, а саме Східною Галичиною. Можливо, тому цю угоду часто називали однією з брудних сторінок української історії. Сьогодні українські історики ставлять під сумнів такі оцінки, намагаються з’ясувати спонукальні мотиви, які призвели до підписання цього договору.


Львівський історик-модерніст Ярослав Грицак підкреслював, що, йдучи на угоду з Пілсудським, Симон Петлюра керувався єдиною метою – бачити Україну самостійною державою. Завдяки союзу з Польщею він сподівався отримати підтримку й визнання країн Антанти. До того ж він був переконаний, що головна загроза для України йде не від Польщі, а від більшовиків, і це змусило його, вважає Грицак, пожертвувати Східною Галичиною.


Стосовно уроків цього договору цікаву думку висловлює такий дослідник, як Олекса Павлюк. Він стверджує, що українсько-польські виступи із самого початку були приречені на невдачу, тому що цей союз значною мірою залишався персональним союзом двох лідерів – Петлюри та Пілсудського, які так і не змогли переконати своїх співвітчизників у його доцільності, й спільна українсько-польська акція не стала консолідованим національним чинником ні в Україні, ні в Польщі.

 

Рівноправні партнери й нова Європа
Доктор Станіслав Стемпень, директор Південно-східного наукового інституту в Перемишлі, транслює думку про те, що Пілсудський як політик передусім зосередився на просуванні Польщі у Європу. Власне, Польща в той час намагалася закріпитися у Європі так, як сьогодні це робить Україна. Європа вважалася Пілсудським в майбутньому з’єднувальною силою не тільки для тогочасних дійсних держав, але й для багатьох інших. Пілсудський хотів збудувати у Європі новий лад, а перешкодою на цьому шляху були як великодержавна Росія, так і Росія більшовицька. Тому польський лідер прагнув стати якомога більш рівноправним партнером у переговорах із Францією, Великобританією. Чого сьогодні, зокрема, добивається й Україна з європейськими сусідами.


Пілсудський враховував у своїй політиці реалії того часу. Зрозуміло, ніхто не вів би рівноправні переговори ні з Польщею, ні з Україною, якби на східноукраїнських теренах домінувала Росія. І тому, напевно, Україна та Польща були приречені вести цю боротьбу.


Станіслав Стемпень також підкреслює, що Пілсудський постійно шукав нову концепцію Польщі у Європі, її місце там. Це була Європа, де нарешті після десятиліть боротьби відновлять свою державність не тільки Польща та Україна, але й народи Кавказу, Балтії. Особливі почуття Пілсудський мав до Литви, Білорусі та України, прагнувши узгодити і їхнє майбутнє з новою концепцією Європи.


Дослідники також зазначають, що на той час Петлюра мав набагато менший ризик, ніж керівник Польщі, тому що виграшем могла стати незалежність України – хоча й усіченої на заході, але територіально великої держави зі столицею в Києві. Інших союзників, крім Польщі, Петлюра не мав.


Крім цього, якщо Петлюра і вважав, що Польща загрожує інтегральній та територіальній цілісності України, то він розумів й інше – Росія, як «біла», так і «червона», загрожує самому існуванню України як держави.

 

У масштабах історії
Валентина Данілічева, старший науковий співробітник сектору новітньої історії музею, у своїй доповіді зупинилася на основних віхах тодішньої історії польсько-українських стосунків, окресливши ситуацію на Волині на тлі військово-політичних подій у 1920 р.


– Ми не зрозуміємо мотивів та причин Варшавської угоди, якщо не зрозуміємо, що тоді відбувалося в Україні, наскільки складний був період, коли виборювалася незалежність, тоді процвітала анархія, повсякчас спалахували повстання. Зараз вже є чимало сучасних істориків високого ґатунку, які опрацювали цей матеріал із позицій сьогодення. Тому нашим політикам, мабуть, варто більше звертатися до історії, адже ми бачимо, наскільки сильно поставлена проблема перегукується із сучасним днем. Сьогоднішні наші внутрішні суперечності та зовнішній ворог зі Сходу – все це дуже нагадує період 1917–1920 рр.


Безумовно, в ті часи в Україні була складна ситуація – Перша світова війна, руйнуються імперії, створюються нові державні одиниці, відбувається зміна урядів. Багато протистоянь було і в самій Україні, непрості відносини між наддніпрянцями й галичанами, конфронтації в Галичині між поляками та українцями.


У кінці 1919 р. український фронт практично перестав існувати. І на початку 1920 р. Петлюра звертається з меморандумом до Юзефа Пілсудського, за допомогою якого хотів уникнути непорозумінь і розбіжностей, що виникали раніше, і запропонувати співпрацю. Підписання Варшавського договору фактично було наслідком трагічної ситуації, що склалася на українському фронті.


Українська сторона неоднозначно сприйняла цей договір. Галицькі провідники вважали, що тільки в союзі з тою чи іншою російською владою можна було знайти вихід для українців, не вірили в можливість порозуміння з поляками. А наддніпрянські лідери, навпаки, ставилися з недовірою як до Червоної, так і до Білої Росії, і після катастрофи 1919 р. стали шукати порозуміння із сусідніми державами на Заході – Польщею та Румунією. Але пропри неоднозначність сприйняття цієї угоди, яка, безумовно, мала і позитиви, і негативи, багато хто вже тоді визнавав її велике значення для державності України. Договір було продиктовано історичною необхідністю, і за сприятливих умов могли вирости й урядовий апарат, і військо, і сама держава. Разом із тим, Варшавська угода стала необхідною паузою для відпочинку виснажених військ УНР.

 

Нові джерела, забуті імена
Крім цього, Рівненська операція, що тривала від 28 червня до 11 липня 1920 р., мала велике значення в подальшому розвитку військових дій. Цю битву виділяли поруч із Львівською та Варшавською операціями. 2 липня почалися бої за Рівне, які йшли з перемінним успіхом. Але 10–11 липня в Рівне все-таки вступила Червона Армія під проводом Ворошилова та Будьонного. Окрилені успіхом, більшовики пішли далі, на Варшаву та Львів. Але під Львовом Першу кінну армію спіткала невдача, так само, як і під Варшавою, червоноармійці зазнали поразки.


Науковці зазначають, що загалом ця спільна боротьба зберегла багато українців від репресій, адже невідомо, як далеко ще могла б зайти Червона Армія.


Відомий краєзнавець Чеслав Хитрий розповів про битву під Рівним 1920 р. зі спогадів ротмістра Мечислава Бернацького, процитувавши кілька описів яскравих епізодів битви. А також нагадав про необхідність спорудження пам’ятника польським легіонерам на Дубенському кладовищі.


– Сьогодні, через 95 років, ми отримали нарешті повний список імен та прізвищ 327-ми польських воїнів, що загинули тут в ті роки. Серед них – єдина жінка, медична сестра. Сподіваюся, спільними зусиллями, поступово ми зможемо встановити кілька гранітних плит для вшанування пам’яті цих поляків, що загинули на нашій землі, – наголосив краєзнавець.


Також із доповіддю на круглому столі виступила кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Рівненського державного гуманітарного університету Руслана Давидюк, яка окреслила наслідки Варшавської угоди як підґрунтя Волинського експерименту.


У дискусії потому також взяли участь голова Рівненської обласної організації національної Спілки краєзнавців Андрій Жив’юк, рівненський журналіст, історик, краєзнавець Олег Тищенко тощо.


– Сьогодні нам ще не вистачає мемуарних джерел із боку Польщі, документів, – зазначила Валентина Данілічева. – Це складна тема, але сподіваємося, цим заходом ми ще раз привернемо увагу до досить суперечливих і неоднозначних сторінок нашої історії.

 

Ангеліна НЕПОМНЯЩА
Джерело: golosno.com.ua

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

VolynMedia

 

cz

 

tittle

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1