Статті

provoloka

Про другу хвилю депортації згадує Вацлава Цалова, вчителька ліцею та гімназії в Здолбунові. Із заслання їй вдалося вибратися з армією Андерса. Пропонуємо Вашій увазі переклад на українську мову нотаток, зроблених нею в 1943 р.

 

У жовтні 1939 р. я була в Здолбунові, Волинське воєводство. Червона Армія увійшла до Здолбунова 17 вересня 1939 р. Українці, чехи, євреї з ентузіазмом зустрічали загарбників, кидали квіти, радісно вигукували, а на адресу поляків звучали різкі слова та погрози.


У перші дні після вторгнення ставлення армії до населення було жорстоким, за найменший непослух били прикладами, заарештовували або погрожували розстрілом. Поступово їхнє ставлення робилося менш агресивним, хоча вони й продовжували зводити глузливі наклепи на поляків. Діяльність НКВС зводилася до арештів переважно поляків (представників національних меншин набагато пізніше), потім проведення обшуків, слідства, винесення вироків, транспортування обвинувачених до місця ув’язнення або заслання. НКВС постійно стежив за «підозрілими особами», збираючи матеріал від донощиків. У радянському засланні НКВС був найвищим авторитетом, яким погрожували за найменший опір із боку поляків. Представники НКВС часто приїжджали до засланців і старалися представити майбутнє в чорних кольорах, якщо люди залишатимуться польськими патріотами, і навпаки малювали картини (фальшиві) щасливого життя в Радянському Союзі, якщо вони змінять власні переконання й підуть шляхом, який для них проклали.


НКВС видавав розпорядження щодо проведення реквізиції публічного і приватного майна, приватних будинків, транспортних засобів, магазинів та установ.


НКВС проводив агітацію серед місцевого населення, намагаючись показати так звану шкоду, яку завдав уряд Польщі громадянам, серед селян і людей, що працювали фізично, вони спеціально намагалися поширювати ненависть до всього польського. Аргументи, які вони використовували, були засновані на фальші, брехні, лицемірстві. Лозунги, які проголошували, – це патетичні декларації, завдяки яким вони перетягували на свою сторону задурманених людей. Жорстока реальність переконала в бездушності ідеології, яку прагнули нав’язати на захоплених землях, у відсутності в ній цінностей.


Спочатку вони вимагали символічної передачі влади над містом. У першу чергу оточено відділ Польської державної поліції, силою його роззброєно, а потім зайнято староство, магістрат та інші установи. Населення, яке чинило опір, били, арештовували, запроторювали у в’язниці. Таким чином вони взяли владу у свої руки.


Серед відомих мені випадків надання допомоги радянській владі з боку місцевого населення було викриття поляків, висловлювання владі якнайгірших думок про них (наприклад, інформацію про вчителів гімназії збирали серед возних).


Місцевих чиновників на короткий період залишили на посадах. Усе залежало від того, як багато потрібно було часу для цілковитого загарбання майна, котрим володіла установа, та ознайомлення з роботою всього апарату. Після цього їх звільняли, а деяких, кому не вдалося втекти, арештовували.


Мені відомо, що до влади в системі шкільної освіти допустили тих місцевих євреїв та українців, щодо яких радянська влада була впевнена, що це їхні люди.


Поведінка міліції у ставленні до решти населення була жахливою. Міліціонерами були здебільшого люди, позбавлені будь-яких етичних принципів, маргінали польського суспільства.


Арешт і обшук у будинку відбувалися в такій послідовності: (9 грудня 1939 р.) вночі, о 24:00, почувся тупіт і приглушена розмова людей. Два енкаведисти постукали кулаками у двері, вимагаючи їх відкрити, інші оточили помешкання, залишаючись на дворі. Впевнившись, що тут живе той, кого вони шукають, енкаведисти приступии до арешту. Чоловіка поставили далеко від мене, не дозволяючи не тільки обмінятися кількома словами польською, але навіть глянути в мою сторону, погрожуючи пострілом із револьвера, що був спрямований на нього. Мені також не дозволили ані зійти з місця, ані сказати слова польською. Під час обшуку до нас зверталися грубо, командним тоном; обшук провели дуже ретельно, перетрусили кожну річ окремо, заглядаючи в кожний куток помешкання, навіть у матраци, подушки і т. д. Найбільше цікавилися зробленими від руки нотатками, надрукованими сторінками, серед яких шукали цінні для них документи, що свідчили би про вину арештованого. Головним приводом для обшуку мав бути пошук зброї. У результаті обшуку забрали всі документи чоловіка з цивільної служби, його особисті документи, документи про освіту. Після закінчення обшуку в квартирі провели обшук чоловіка, після чого йому наказали одягнутися й о 2-й ночі вивели під дулом пістолета до вхідних дверей, звідки відправили до в’язниці.


Другий обшук у домі відбувся 13 квітня 1940 р., коли перед депортацією в СРСР заарештували мене і донечку. На цей раз також допитувалися про зброю, але основну увагу приділили моїй історичній і педагогічній бібліотеці, знищуючи частину на моїх очах. Під час другого обшуку, котрий розпочався о 23-й годині, перший раз постукали у двері, шукали, чи нікого не переховую в помешканні, зацікавилися маленькою дитиною, і всі вийшли з помешкання. Я не могла зрозуміти, що це все означає. Знову постукали о 2-й годині ночі. Їх було більше, аж шість осіб. Всі розглядалися, доторкалися до меблів та дрібних речей. Один проводив обшук, а інші, користуючись тим, що мені було заборонено зійти з місця і розмовляти польською, просто крали, відкладаючи на бік цінніші дрібнички, особливо з біжутерії, а потім білизну, засовували це все до кишень і виходили. Після того, як я оговталася від першого страшного враження, я все зрозуміла, але мої прохання про повернення викрадених предметів були безрезультатні. Вони також вимагали усі гроші, польські злоті, залишити на столі, оскільки у вагоні має бути ще один обшук і там ці гроші відберуть. Після обшуку мені дозволили скласти речі на дорогу, але тільки ті, на які самі вказали. Наприкінці обшуку, коли відкрилася правда про те, що на мене чекає (раніше обманювали), я рішуче опиралася, не даючи вивести себе з квартири. Я переживала за маленьку донечку, яка могла не витримати важкої подорожі, серце моє краялося і пекло від болю, бо те єдине дитятко можу втратити. Тоді більшовик із диявольською посмішкою і впевненістю сказав, що знайде спосіб, щоб у мене відібрали дитину, а я і так піду, але тоді мені вже не можна буде нічого забрати з квартири, навіть харчів. Не було іншого виходу…

 

За матеріалами архіву Гувера (Стенфорд, Каліфорнія); опрацювала Тетяна САМСОНЮК

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНІ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТАНІСЛАВ ГУМНИЦЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯН НОВАК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТАНІСЛАВ СТАХУРСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЦИПРІЯН ЛІБЕРА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯН МАЛІНОВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЄЖИ ШМИГУЛЯНТ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЧЕСЛАВ ШИМАНСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЛЕОН КНАПІНСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: АНТОН ВАГНЕР

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТЕФАН СМОЛІНСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: АНТОН МАНЬКОВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВЛАДИСЛАВ НЕНДЗІ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯН ПАЛЬКА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ТАДЕУШ ЛЕХОВИЧ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: МАКСИМІЛІАН СЛИВІНСЬКИЙ

ЩЕ РАЗ ПРО КАРОЛЯ БЄЛЯКОВА

МАРІЯ І КАРОЛЬ БЄЛЯКОВИ. ЗЛИЙ ЖАРТ ДОЛІ…

НЕОПЛАКАНІ ДУШІ ПРОСЯТЬ ПРО ПАМ’ЯТЬ (продовження про Стефанію Курцвайль)

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТЕФАНІЯ КУРЦВАЙЛЬ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: МЕЧИСЛАВ КВЯТКОВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЮЗЕФ ПУТРИЧ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: КАРОЛЬ ГОДОВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: КАРОЛЬ БЄЛЯКОВ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВЛАДИСЛАВ ЗДАНЕВИЧ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ОЛЕНА БАНЬКОВСЬКА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯН ГАЄК

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

VolynMedia

 

cz

 

tittle

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1