Статті

Zdaniewicz 1

Особливим різновидом репресій проти польських військовослужбовців на території Західної України стало незаконне утримання їх у таборах військовополонених і використання як безоплатної робочої сили.

 

Використання військовополонених на виробництві Лаврентій Берія «благословив» ще у вересні 1939 р. У підписаному ним наказі йшлося про те, що уряд покладає на НКВС завдання реконструювати дорогу Новоград-Волинський–Рівне–Дубно–Львів. Тоді ж було визначено, що перша черга робіт має бути завершена до 15 грудня 1939 р. Наказ передбачав створення будівельного табору, який підпорядковувався Управлінню будівництва Західноукраїнської дороги № 1 НКВС СРСР. До нього потрапило 25 тис. військовополонених поляків, серед яких був і Владислав Адольфович Зданевич – герой нашого наступного нарису.


Владислав Зданевич народився в 1901 р. у селі Дрисвянка Чернаковської волості Тобольського повіту (сюди в кінці ХІХ ст. царська влада заслала його діда). Згодом родина переїхала до міста Тобольська, де батько працював офіціантом. Владислав спочатку навчався в церковно-приходській школі, а згодом – у чотирикласному училищі, яке закінчив у 1916 р. Упродовж 1916–1918 рр. хлопець працював на пошті в Тобольську. У 1918 р., почувши про створення польського військового підрозділу в Сибіру, він відправився до Новомиколаївська (нині Новосибірськ), де знаходився штаб. Тут добровольця Владислава Зданевича зарахували до роти зв’язківців. Восени 1919 р. під тиском червоноармійських формувань 5-та дивізія, в якій служив Зданевич, була змушена евакуюватися. Біля Красноярська польські війська потрапили в полон, проте Владиславу вдалося втекти. Більше року він поневірявся навколишніми селами, заробляючи на прожиття підробітком у місцевих селян.

 

Прагнучи повернутися додому, чоловік вирушив у пішу подорож, однак його знову захопили та доправили у в’язницю в місті Маріїнськ. Тут у пригоді йому стало вміння працювати на телеграфі. Через відсутність кваліфікованих спеціалістів у Червоній армії Владислава Зданевича взяли на службу до відділу зв’язку 29-ї дивізії. Одного разу, перебуваючи на залізничній станції в Омську, Зданевич побачив вагони з польськими військовополоненими. Звернувшись до комісії, що займалася відправкою полонених, він отримав відповідне посвідчення й дозвіл виїхати до Польщі. Навесні 1922 р. разом з іншими військовополоненими прибув до Варшави. Поневіряючись без грошей і роботи, молодий чоловік не один раз картав себе за цю авантюрну подорож на свою омріяну Батьківщину. Він навіть прийняв рішення повернутися до Сибіру, проте несподівано йому вдалося влаштуватися помічником бухгалтера в маєтку землевласника Вагнера (село Великі Солечники Віленського воєводства). Тут Зданевич знайшов своє кохання – сироту Олену, доньку Вінцентія, 1906 р. народження. Вони одружилися 4 березня 1924 р. Від свого роботодавця молода сім’я отримала квартиру, й у вересні того ж року в них народилася донька Ірена. Друга донька, Софія, народилася в листопаді 1925 р. Відомо теж, що у 1936 р. Владислава Зданевича нагородили медаллю «За незалежність».

 

У 1938 р. родині Зданевичів довелося покинути маєток, який почав розорятися й «потопати» в боргах. 1 жовтня 1938 р. Владислав влаштувався рахівником на склозаводі «Неман». Разом із батьком роботу на склозаводі отримала й Ірена.

 

Проте плани на мирне життя були зруйновані Другою світовою війною. 1 вересня 1939 р. Владислава Зданевича мобілізували в 7-му телеграфно-будівельну роту, яка базувалася в Торуні. Тут він служив писарем. 18 вересня 1939 р. роту в повному складі евакуювали до Луцька, на той час уже захопленого радянськими військами. 24 вересня в Рівному Зданевич потрапив у полон, а 26 жовтня його перевели до табірного пункту «Варковичі» на будівництво Західноукраїнської дороги № 1. Тут його призначили на посаду старшого писаря.

 

За словами Зданевича, в Тобольську в нього була мати Марія Йосипівна Зданевич, брат Станіслав, сестри Софія та Марія – вчительки за освітою, однак упродовж шести років до початку Другої світової війни чоловік не листувався з родиною, мотивуючи це тим, що польські газети попереджали про небезпеку листування з поляками для громадян СРСР.

 

30 вересня 1940 р. Особливий відділ НКВС Табору № 1 арештував Владислава Зданевича за проведення антирадянської агітації серед військовополонених. Під час арешту в нього вилучили 5 фотокарток, книги, тексти пісень, які спалили як такі, що «не мають жодної цінності для слідства і суду».

 

Перебуваючи під слідством, в’язень не втрачав надію на відновлення Польщі, про це він відверто говорив на допитах: «…Польща, на мою думку, а також на думку інших військовополонених, має бути відновлена Англією та Францією, оскільки останні давали Польщі гарантії». Не приховував чоловік і свого патріотизму: «... я патріот своєї Батьківщини – Польщі, оскільки я за національністю поляк». Польський солдат озвучив свої міркування щодо реальних планів радянського режиму: «СРСР, не вступаючи у війну на Заході, сприяє цій війні, допомагаючи Німеччині хлібом, очікуючи ослаблення обох сторін, що воюють. Потім, скориставшись послабленням військової спроможності Німеччини, силоміць захопить її, а Польщу зробить Польською радянською республікою». Ці слова бранець повторив і на суді, який відбувся 12 листопада 1940 р. За вироком Військового трибуналу військ НКВС Волинської області за ст. 54–10 ч. 1 КК УРСР (пропаганда або агітація, яка полягає в заклику до повалення, підриву або послаблення радянської влади чи до вчинення окремих контрреволюційних злочинів) Владислава Зданевича позбавили волі терміном на 7 років у виправно-трудових таборах та обмежили в правах на 3 роки.

 

Постановою Президії Рівненського обласного суду від 26 квітня 1989 р. вирок військового трибуналу стосовно Владислава Адольфовича Зданевича відмінили, провадження справи припинили. Його подальша доля нам не відома.

 

Тетяна САМСОНЮК

 

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.

 

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНІ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТАНІСЛАВ ГУМНИЦЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯН НОВАК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТАНІСЛАВ СТАХУРСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЦИПРІЯН ЛІБЕРА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯН МАЛІНОВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЄЖИ ШМИГУЛЯНТ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЧЕСЛАВ ШИМАНСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЛЕОН КНАПІНСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: АНТОН ВАГНЕР

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТЕФАН СМОЛІНСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: АНТОН МАНЬКОВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВЛАДИСЛАВ НЕНДЗІ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯН ПАЛЬКА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ТАДЕУШ ЛЕХОВИЧ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: МАКСИМІЛІАН СЛИВІНСЬКИЙ

ЩЕ РАЗ ПРО КАРОЛЯ БЄЛЯКОВА

МАРІЯ І КАРОЛЬ БЄЛЯКОВИ. ЗЛИЙ ЖАРТ ДОЛІ…

НЕОПЛАКАНІ ДУШІ ПРОСЯТЬ ПРО ПАМ’ЯТЬ (продовження про Стефанію Курцвайль)

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВАЦЛАВА ЦАЛОВА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТЕФАНІЯ КУРЦВАЙЛЬ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: МЕЧИСЛАВ КВЯТКОВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЮЗЕФ ПУТРИЧ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: КАРОЛЬ ГОДОВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: КАРОЛЬ БЄЛЯКОВ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ОЛЕНА БАНЬКОВСЬКА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯН ГАЄК

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

 

 

FreeCurrencyRates.com

 

 Курс валют

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

 

cz

 

 

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1