Статті

Родина Фелінських проживала на Волині протягом багатьох поколіньі належала до дрібної польської шляхти, яка була головною рушійною силою Листопадового повстання в 1830–1831 рр. Із подіями цього періоду пов’язані трагічні долі життєвого шляху Еви Фелінської та період молодості її сина Зигмунта.

Ева Фелінська була активною учасницею повстання, брала участь у конспіративній діяльності. Польські біографи й дослідники творчості Фелінської писали про неї, що вона «була дуже начитана, знала багато монументальних праць, які вивчала».

У період активізації польського патріотичного руху на Волині Ева познайомилася з Шимоном Конарським, який зацікавив її національно-визвольними ідеями. Мету й тактику діяльності Конарського, його погляди на справу національного визволення описав Зигмунт Фелінський у своїх «Щоденниках». Представив він їх достовірно й детально, тому що багато інформації почерпнув зі спогадів Луціана Міхальського, який, повертаючись із повторного вигнання, затримався в Ярославлі й розповідав йому чимало деталей участі Конарського у змові:

«Тому йдеться сьогодні не про збройну боротьбу. Не полишаючи думки про наше право на незалежність, домагатимемося його у той час, який підкаже нам розсудливість, коли і народ буде до цього готовий, і політичні стосунки інших імперій нам у цьому сприятимуть. Проте ця підготовка вимагає праці та посвяти. Наші вороги не спатимуть, а докладатимуть усіх зусиль, щоб налаштувати проти нас народ; якщо ж ми бездіяльно дріматимемо, то наші надії кануть у лету. Відкритій організації знищення нам потрібно протиставити таємну, але не менш потужну організацію відродження (...)»

Під впливом ідей, які поширював Шимон Конарський, Ева Фелінська вступила в підпільну організацію «Союз польського народу». Ця структура прагнула об’єднати сили на території, яка належала Польщі до поділів, а також сприяла початку антиросійського повстання та пізнішої відбудови польської державності. Зигмунт Фелінський так описує цей етап діяльності організації:

«Із метою повного становлення Союзу змовники прибули до Бердичева на Онуфрійський ярмарок і тут одноголосно обрали Конарського керівником організації. Вони також прийняли рішення ревно турбуватися про освіту й добробут людей, пробуджувати у всіх суспільних верств любов до вітчизни, прагнення її визволити. Постановили також видавати народну газету, до редакції якої увійшли передові літературні сили Союзу. Оскільки друкувати її на території імперії було неможливо, жінки та менш здібна молодь взялися за переписування цієї газети, щоб поширювати по всій країні якнайбільше її екземплярів».

Ева була секретаркою Союзу. Під конспіративним псевдонімом «Скеля» вона вела закордонну кореспонденцію (французькою мовою). Псевдонім підібрали їй її товариші за витривалість і відвагу. У «Щоденниках» Зигмунт Фелінський описує, як його мама вела таємне листування: «(...) поміж рядками будь-якого змісту, замальованих звичайним чорнилом, вона писала крохмалем те, про що хотіла повідомити, літери ж проявлялися лише тоді, коли їх зволожували йодом».

Під час підпільного приїзду Шимона Конарського на Волинь Ева Фелінська врятувала йому життя. Про те, що йому загрожує небезпека, дізналася майже в останню хвилину, коли російські жандарми вже йшли арештовувати Конарського. Фелінській вдалося вивезти його своєю бричкою спочатку до Луцька, а потім допомогти сховатися в селі Лісове (сьогодні це Маневицький район Волинської області). У той же час, остерігаючись арешту росіян, шляхтянка сама була змушена залишити Волинь і переховуватися у Східній Галичині.

У 1838 р. її та Шимона Конарського звинуватили в політичній діяльності та заарештували. Фелінську відправили спочатку до Вільна, а потім до Києва, де викликали на численні й тривалі допити. Незважаючи на результативні заходи, розроблені росіянами для допитів арештованих, жінка не зламалася й не зрадила нікого. У 1839 р. Еву Фелінську вислали в Сибір.

Зигмунт Щенсни Фелінський (майбутній Варшавський архієпископ) зростав на пограниччі, де перехрещувалися різні культури. Його навчання в гімназії припало на важкий період репресій, що відбувалися після Листопадового повстання. Царський уряд розпочав винищення всіх національних стихій на так званих «забраних землях»: закривалися храми та монастирі, проводилася русифікація шкіл і т. п. Пізніше він згадував про цей трагічний для історії поляків на Волині час у своїх «Щоденниках». Під час Листопадового повстання він разом із родиною зазнав поневірянь. Свої враження про період 1830–1831 рр. передав у спогадах «Пауліна, дочка Еви Фелінської». При цьому він описав втечу від ватаги російських солдатів, які безпардонно грабували польські маєтки на волинській землі. Спочатку Фелінські зупинилися неподалік Воютина, потім виїхали на Галичину, зустрілися з батьком, пережили його хворобу, аж зрештою дочекалися довгоочікуваного повернення на рідну Волинь.

Зигмунт із своїм найстаршим братом Алойзи брав участь у діяльності «Союзу польського народу», «переписуючи газети, розповсюджуючи пресу», навчався також складати друкарські форми та готувався до праці в підпільній друкарні. У «Щоденниках» Зигмунт Фелінський описав обставини, при яких була заснована таємна друкарня Союзу, місце її знаходження в недоступних поліських борах, свою співпрацю з братом Алойзи в процесі технічного обслуговування поліграфічних машин.

Упродовж усього життя майбутній єпископ зберігав у серці перші враження від зустрічі з Шимоном Конарським: «Це було весною 1837 року, коли я вперше побачив Конарського. Це був блондин середнього зросту, із середньою статурою, правильними рисами обличчя, блакитними, але палаючими очима; він висловлювався вільно та з великим запалом, гарно теж співав і грав на флейті, а оскільки був молодий, сміливий і добре збудований, то володів усіма тими перевагами, які підкорюють серця. Хоча мені тоді було лише чотирнадцять років, а моєму старшому братові шістнадцять, нас все ж допустили, але не до таємної інформації, а до участі в діяльності Союзу. Конарського ми знали лише як Януша Гейбовича, хоч і здогадувалися про його справжню роль у національній справі».

Після того, Еву Фелінську заслали в Сибір, царська влада конфіскувала родинний маєток Фелінських у Воютині та Зборошові. Шестеро дітей залишилися «без даху над головою» і без жодного матеріального забезпечення. У сімнадцять років Зигмунт залишив рідний край, не маючи за душею ні копійки. Важливим документальним підтвердженням жертовного життя Зигмунта Фелінського та його родини стали «Щоденники». Вони були створені в Ярославлі взимку на межі 1882 і 1883 років. У них описано роки дитинства, зокрема, шкільні роки в Луцьку, особистості професорів, яких Фелінський назвав «апостолами русифікації»; подорож Юзефа Залівського, яка стала поштовхом до діяльності Шимона Конарського; «працю з народом», ініціаторами якої стали Шимон Конарський і родина Фелінських, роботу над заснуванням народної газети й таємної друкарні. Автор дуже детально описав арешт своєї матері та Шимона Конарського, а також наслідки цих трагічних для всієї родини подій.

На початку IV розділу «Змова Конарського» Фелінський проаналізував основу національного руху: «На мою думку, проблему нашого ставлення до загарбницького уряду не варто розглядати як щось узагальнене, а потрібно поділити її принаймні на три категорії: проблему права, проблему часу й проблему засобів. Що стосується слушності: ані природне право, ані релігія, ані міжнародне право, ані, зрештою, історична традиція не забороняє нам збройним шляхом здобувати свою незалежність. (...) Сам факт невдач ще не дає нам права вважати цей рух нерозважливим, якщо моральні передумови сприяли збройному протесту. Наприклад, легко було передбачити, що Костюшко не переможе, однак боротьба народу проти чужоземного загарбання була неминучим обов’язком патріотів і весь народ би себе зганьбив, якби на цю боротьбу не піднявся (...)»

У 80 рр. XIX ст. Зигмунт Фелінський оцінив атмосферу, яка панувала серед волинян, стан польської еміграції та антагонізми, які її розривали. Він звернув увагу на три основні середовища, навколо яких зосередилися польські сили після поразки Листопадового повстання.

До першого середовища він зарахував тих численних осіб, які стояли «на чолі руху й брали активну участь у військових, адміністративних або правових діях» і добровільно залишили свою землю.

Друга група, не така численна, «хоч рахувати її можна на тисячі», складалася з учасників національної боротьби, кожен із яких «був засланий у засніжені пустелі Сибіру чи загнаний із солдатським карабіном на Кавказ».

До третього середовища належали особи старші, жінки та діти, які залишилися на рідній землі. Із часом до них приєднався невеликий загін повстанців, які потрапили під амністію.

Автор описав, як затримували російського шпигуна, як Конарському вдалося переховатися в лікарні, як потім організували фіктивну смерть, що допомогло вивезти його у труні. Водночас Зигмунт Фелінський вказував на обставини арешту Конарського, які були випадковими через нетерплячість і помилки самого емісара. Автор підкреслив його силу духу й відвагу, що допомогли знести всі тортури, яким його піддали російські слідчі. Відомий той факт, що Конарський нікого не видав.

У «Щоденниках» описано також страту цього жертовного повстанця, якою закінчується етап національно-визвольної боротьби після Листопадового повстання:

«Уже стоячи перед стовпом, він зичливим кивком голови й помахом руки привітав зібраний натовп, а коли за кільканадцять метрів перед ним вишикувався солдатський загін, який мав виконати вирок, на його обличчі не здригнувся жоден м’яз, жодна хмаринка не затьмарила його просвітленого погляду. Конарський відкритим поглядом дивився на націлені в його груди карабіни, поки під градом куль не впав бездиханно на ешафот. У цю мить людей охопив такий запал, що, прорвавши кордон солдатів, вони натовпом вдерлися на ешафот, зірвали з рук і ніг мученика залізні кайдани, вмочували хустки в його кров і хапали на пам’ять клаптики одягу. Як тільки військо очистило майдан, тіло Конарського поклали до попередньо підготовленої могили і наказали керівнику ескадри так затоптати це місце, щоб від поховання не залишилось і сліду. Незважаючи на це, на ранок могила була прикрашена численними вінками та квітами».

Рід Фелінських – це класичний приклад участі дрібної польської шляхти в національно-визвольному русі на «забраних землях» після Листопадового повстання. Важливу роль Фелінських у боротьбі за незалежність підтверджують спогади Зигмунта Фелінського, завдяки яким родина залишила після себе тривалий і незабутній слід в історії.

Світлана КРАВЧЕНКО

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

VolynMedia

 

cz

 

tittle

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1