Статті

1У червні 2014 року Волинський краєзнавчий музей відзначив своє 85-ліття. Сьогодні ми пропонуємо увазі наших читачів третю частину (перша і друга – у № 11 та №12 «Волинського монітора» відповідно) розповіді про історію становлення та розвитку музею. Вона присвячена періоду музейної стагнації, тобто 1941 – 1944 рр.

 

Звернемося знову до спогадів і документів.

Із листа Анатолія Дублянського до Анатолія Силюка (26.08.1992 р., Новий Ульм, Німеччина):

 

«Німецько-радянська війна застала нас несподівано, хоч у повітрі було припущення, що таке могло статися. Це було в неділю. Дуже цим зажурився новий директор. […] В музеї залишився лише Лєскі і сторож. Німці скоро зайняли Луцьк. […] Прийшовши до музею, ствердив, що хтось розбив габліотеку з монетами і зникли кілька золотих монет (візантійських). Тому й далі німецькі вояки приходили до музею, то щоб не повторилося знову якоїсь покражі, я на вхідних дверях до музею почепив шнурок, який прикріпив сургучем, на якому дав печатку з 18 століття з гербом, подібним до німецького. Після ще були відвідувачі німецькі вояки, але ніхто з них не відважувався зірвати печатку, хоч запитували, хто її причепив, а я відповідав, що якісь урядовці в часі моєї відсутності. Згодом музей перейняла міська управа».

 

Газета «Український голос» 6 листопада 1941 року повідомляла: «2 листопада ц. р. після проведеної реорганізації відбулося відкриття Волинського краєзнавчого музею в Луцьку. На відкритті були присутні представники німецької влади й українського громадянства. Музей має дуже багаті збірки архівного матеріалу, історично-мистецького, картин, нумізматики.На жаль, саме приміщення, яке займає музей, не дає можливости все це експонувати для громадянства. На майбутнє музей повинен старатися про одержання нового, більшого будинку. Українське громадянство повинно прийти з допомогою музеєві і своїми добровільними датками підтримати цю наукову інституцію на Волині. Крім цього всі, що мають якісь пам’ятки старовини (археологічний матеріял), старе церковне мистецтво, старі рукописи, пам’ятки визвольної боротьби, етнографічний матеріял тощо повинен це передавати до музею для добра науки».

 

2Під час війни у Волинському краєзнавчому музеї працювали штатними співробітниками секретар і доглядач-сторож. 15 серпня 1941 р. на посаду директора було рекомендовано Володимира Чубинського. З 1 вересня 1942 р. Луцька міська управа взяла Волинський музей під опіку.

 

Свідчить А. Дублянський (лист до А. Силюка від 26.08.1992 р., Новий Ульм, Німеччина):

 

«… До музею на мій внесок призначено як директора людину інтелігентну старшого віку, Чубинського, що був споріднений з Чубинським, автором гімну, що спочатку був піснею, «Ще не вмерла Україна…». Це був його внук, а може й син. Точно не знаю. Він до кінця був його директором, якого функція була лише доглядати музей і може ще проводити екскурсії, якщо такі були в той час. Я лише рідко тоді з’являвся в музеї. Одного разу був лише покликаний до міської управи, під опікою якої перебував музей, до комісії, що займалася переіменуванням вулиць, але до тієї справи потім втрутився гебітскомісар чи, може, хтось інший з німецької влади і деякі назви наказав змінити».

 

У наступному листі Анатолій Захарович продовжує цю ж тему, ймовірно, відповідаючи на запитання А. Силюка (лист від 28 червня 1994 р., Новий Ульм):

 

«Чубинського я знав особисто. Він був одружений з Кондрацькою, моєю товаришкою по гімназії. [ … ] Коли настала німецька окупація і я мав відійти з музею, я його запропонував тодішньому бюргермайстру Луцька п. Тиравському призначити його директором музею, діяльність якого в той час обмежувалася в першу чергу пильнувати музей і пускати туди відвідувачів вже дуже нечисельних. Він, як мені казали, мав бути з родини Павла Чубинського».

 

Про надходження до музейних фондів у період війни говорити не доводиться: їх не було. За одним лише винятком. Анатолій Захарович Дублянський, відбуваючи на еміграцію у 1944 році, залишив у музеї автографи Ольги Косач-Кривинюк 1942-1943 рр., зокрема листи сестри поетеси до нього як редактора газети «Український голос», що виходила в Луцьку в період окупації і де друкувалися її спогади про Лесю Українку. До спогадів Ольга Петрівна долучила плани помешкань, де жили Косачі в Луцьку 1879-1881 і 1890-1891 рр. Ці матеріали, хоча й не були обліковані своєчасно, все ж збереглися в музеї (щоправда, не в повному обсязі, але то вже інша історія) до наших днів. На прохання А. Дублянського О. П. Косач-Кривинюк надіслала йому рукопис власних спогадів «Перебування Лесі Українки в Луцьку» (публікація в «Українському голосі» 11, 18 і 25 грудня 1942 року). Доля саме цього примірника спогадів невідома.

 

Музейні втрати в період Другої світової війни зафіксовані у Протоколі перевірки та інвентаризації музейного майна від 30 липня 1943 року:

 

3«Дня 30 липня 1943 року переслуханий п. директор краєзнавчого музею в Луцьку ЧУБИНСЬКИЙ Володимир зізнав: служу директором вказаного музею від 15 серпня 1941 року. Сторож ЛЕХ був грубою людиною, не добре виконував свої обов'язки, часто знаходився надворі, чи на вулиці, замість того, щоб слідити за публікою. В музеї було не 7, а 13 перснів і кілець, з яких тільки одне кільце золоте, решта ж бронзові і срібні. З брильянтами перснів та кілец не було, а тільки золоте кільце з маленьким рубіном. В червні 42 р. ротмістрові німецької армії КРЕЙЗЕЛЬОВІ cподобався бронзовий перстень ХVІ стол. і з дозволу посадника п. Тиравського цей перстень Крейзель виміняв на бронзовий хрест ХІІІ чи ХVІ ст., про що був списаний 8 червня 42 р. акт, підписаний Тиравським, редактором часопису Дублянським, мною і на акті Крейзель видав поквитування в отриманні персня. Цей акт пред'являю Вам (пред'явлений). На довід, скільки було перснів та кілец, пред'являю інвентарну книгу (пред'явлена).

 

Тільки три крісла були перетягнені тоненькими шнурками, щоб на них не сідали. Сторож Лех, очевидно, проворонив і хтось два шнури зірвав з крісел, а коли секретарка про це сказала, третій шнурок я сховав у шухляду свого бюрка.

 

Після большевиків залишилися з дощок щити, на яких були совєтські плакати, агітаційні. Зимою 41 року, коли не було чим топити печей, дошки були порубані і пішли на опал, а коло 4-х метрів старого полотна, яке складалося з кількох частин, вжито на шмати.

 

В музеї при вході з задніх дверей були повішені великі оленячі роги і повішені були так, що нічого не можна було пронести через задні двері. Роги ці я повісив з другої сторони, а на тому місці, де були вони раніше, повісив маленьку голову гіпсової мавпи.

 

Мушу зазначити, що коли сторож Лех вибрався з приміщення музею, я в кімнаті його бачив невеликий кусок обгорілого оленячого рога.

 

На одному маленькому столику в музеї була маленька салфетка, вишивана по углах. Ця салфетка не була експонатом, а положена там тільки для прикраси. Отже, з приводу недбальсва сторожа Леха ця салфетка кимсь була вкрадена, про що я не складав акта, бо вона в інвентарі не була однотована.

 

В музеї є 21 золота монета. Ці монети Вам пред'являю (пред'явлені 21 мон.). Було в 41 році 23 монети, але 2 з них, знову ж очевидно з приводу недбальства Леха, украдені. Це було ще перед тим, як я обняв посаду директора. В той самий час забракли два бронзові персні, фрагмент срібного паска, срібна табакерка, хрестик бронзовий, про що в 42 році п. Скоробогатовим, тоді інспектором майна, було перепроваджене доходження, мною ж 13 вересня 42 р. списаний акт, за підписом моїм, секретарки Хорошилової і касира Жуковської. Цей акт пред'являю (пред'явлений).

 

4В березні 1942 р. була проведена перевірка інвентаря і експонатів і, згідно інвентарних книг, бракувало зазначених речей. В приміщенні музею є маленька кімнатка, де архів і навалено багато чого, ще до цього часу і не перевірено, бо на цю роботу треба було б стратити багато часу і людей».

 

В інвентарній книзі з історії (т. 1) навпроти інв. № 156 «Перстень бронзовый толстый, с овальной печаткой (серебряной) с изображением герба и инициалами «J. K.» червоним чорнилом зроблено запис, не завірений ні підписом, ні печаткою: «Замінений на бронзовий хрест по акту 13 червня 1942 р.»

 

У тій же книзі навпроти інвентарних номерів 158 (Перстень бронзовий), 161 (Перстень бронзовий), 179 (Фрагмент срібного набірного пояса), 248 (Табакерка срібна ХVІІ ст.) червоним чорнилом зроблено записи «Викреслюється з книги згідно акту від 13 березня 1942 р.», не завірені ні підписами, ні печатками, без вказівки на причини «викреслення»; такі ж відмітки знаходимо у т. 2 – інв. № 1104 Хрест – енколпіон ХІІ – ХІІІ ст., № 1105 – Хрест – енколпіон ХІ – ХІІ ст.

 

Подібні записи знаходимо в книгах (т. 1 і 2) і пізнішого датування: «Викреслюється згідно акта з 9.VІІ.1945 р.»:

Інв. № 959 – Медаль російська «Свободная Россия», 1917 р.; мідь;

Інв. № 960 – Жетон російський «Борцам за свободу», 1917 р.; бронза;

Інв. № 961 – Жетон російський «Великому Освобожденному народу 27-го февраля 1917 г.»; бронза;

Інв. № 964 – Жетон російський «Да здравствует Демократическая Республика», 1917 р.

Інв. № 989 – Медаль «OswaldBalzer», 1927 р.

 

У 1944 році, після визволення, при процедурі прийняття музею новопризначеним директором В. П. Засядчуком було складено кілька актів, у яких зафіксовано «збитки, нанесені німецько-фашистськими загарбниками в облмузеї». За тими актами (які вимагають ретельної і критичної перевірки) кількість невиявлених музейних предметів виросла в сотні разів.

 

У 1941-44 рр. Волинський музей знаходився у тому ж будинку, що й до війни. Із газети «Український голос» від 6 листопада 1941 року: «Адрес Музею: Луцьк, вул. Лесі Українки (кол. Сенкевича), ч. 31».

 

Наталія ПУШКАР, Ілона НЕСТОРУК

Підписи до ілюстрацій:
1. Ольга Косач-Кривинюк. Київ, 1941 р.
2. Анатолій Дублянський. Луцьк, 1942 р.
3-4. Листи Ольги Косач-Кривинюк до Анатолія Дублянського. 1942 – 1943 рр.

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

Конкурси, фестивалі, заходи

 

gaude2017

 

 

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

VolynMedia

 

cz

 

tittle

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1