Статті

WP 20140609 18 00 40 RawНаприкінці 50-их років ХХ ст. Волинський краєзнавчий музей знову змінив приміщення, переїхавши цього разу до будинку на вул. Шопена, 7.

 

Нове музейне приміщення було розподілене таким чином: перший поверх займали відділи природи (адже в назві музею назавжди утвердилося слово «краєзнавчий»), відділ історії дорадянського періоду і бібліотека. На другому поверсі найбільше крило було відведено під відділ історії радянського суспільства. В актовому залі розмістилися найкращі твори західноєвропейського живопису. Перлиною колекції був «Святий Ієронім» Хусепе Рібери.

 

У 1950-х, коли директором музею була Варвара Захарівна Пономарьова, склалася ситуація, яку можна віднести до розряду музейних легенд. «Спеціалісти», котрі в 1939-40 рр. націоналізували скарби Олицького замку Радзивіллів, «не побачили» картини Х. Рібери, адже вона була дуже пошкодженою, як і багато інших живописних творів, що їх привезли до музею А. Дублянський і З. Леський ще перед війною.

 

muzeum Puszkar 5 1 Natalia-FedorenkoКоли ж на початку 1950-х картину реставрували у Львові, атрибутували, оцінили і вона зайняла достойне (центральне!) місце в експозиції невеличкого тоді художнього відділу, а особливо, коли стало відомо, що полотно знаменитого іспанського художника – друге в СРСР, його спробували у Волинського музею відібрати на користь якогось зі столичних музеїв. Проте Варвара Захарівна воліла отримати догану від Міністерства культури СРСР і «Святий Ієронім» залишився в колекції.

 

Після війни концепція побудови експозиції змінилась докорінно і кардинально. Якщо раніше найкращі музейні предмети виставляли в етнографічному, археологічному і мистецькому відділах експозиції, то тепер усі відділи, теми, підтеми й окремі експонати підпорядковувалися «єдино правильному» марксистсько-ленінському вченню, з його позицій розглядалися, затверджувалися, перевірялися цензурою і лише тоді отримували право на життя, тобто експонування. Музейна експозиція повинна була висвітлювати з позицій марксизму-ленінізму всі сфери суспільного життя. Навіть для відділу природи й археологічних тем тексти підбиралися з Енгельса-Леніна. Червоною, як тоді казали, ниткою по експозиції відділу давньої історії повинна була проходити боротьба трудящих за радянську владу, а всі повстання до жовтневого перевороту терпіли поразки тому, що в них не було керівної і спрямовуючої сили – комуністичної партії. Відділ історії радянського суспільства покликаний був насамперед прославляти: перемогу в революції та Леніна, перемогу у війні та Сталіна, перемогу колгоспного ладу та Хрущова, перемогу соціалізму, майбутню перемогу комунізму, якого ми так і не дочекалися. А замість Десяти заповідей Божих учили на пам'ять Моральний кодекс будівника комунізму.

 

Виконувати всі ці завдання покликаний був невеликий колектив музейних працівників: Т. П. Андреєва, Р. Д. Кашевська, Л. О. Туліна, Н. П. Федоренко, О. В. Нагорна, О. Ф. Ошуркевич, І. І. Чернецький, Й. Г. Струцюк. Директором музею був А. П. Каліщук.

 

Основою кожного музею є фондові колекції, а їх комплектування – першочергове завдання наукових співробітників. І як би критично ми не ставилися нині до суспільних процесів післявоєнного часу, але в музейній експозиції мали бути висвітлені – через експонати – події Другої світової війни, розвиток колгоспного руху і розбудова Львівсько-Волинського вугільного басейну з першими Героями соціалістичної праці, перший політ людини в космос і процеси містобудування, партійні, комсомольські та профспілкові з'їзди тощо. У 1954 році на державному рівні святкували 300-річчя возз’єднання України з Росією, у 1965 – двадцятиріччя Перемоги (вперше після війни), у 1967 – 50-річчя ВЖСР, у 1972 – 50 років утворення СРСР. Усі ці глобальні теми були обов'язковими для показу в музейній експозиції. Отже, необхідно було скомплектувати тематичні фондові колекції, які б ілюстрували ці (і не тільки, з огляду на перспективу) теми.

 

muzeum Puszkar 5 2 OszurkewyczВідрядження «за експонатами» у міста і села Волині були звичною справою, іноді виїздили і за межі області. Рідше траплялося, що експонати до музею приносили, як, наприклад, срібний скарб, знайдений під час копання силосної ями у селі Качин Камінь-Каширського району. О. Ф. Ошуркевич започаткував у музеї творчий і документальний фонд художника з села Уховецьк (Ковельський район) Андроника Григоровича Лазарчука. Він листувався з дочкою Лазарчука Оленою Андрониківною та їздив у відрядження до міста Борзни на Чернігівщині, де пройшли останні роки життя художника.

 

Старожилами Луцька опікувалась Римма Данилівна Кашевська, завідувачка відділу давньої історії. Час від часу вона наносила візити своїм підопічним – Боурам, Алапеусам, Міляшкевичам, Тандрикам, Левчанівським, Остапенкам. За чаєм із печивом та цукерками, які приносила із собою, вона вміла «розговорити» стареньких, а ще – що важливіше – вона вміла вислухати. Тому зазвичай поверталася до музею не з порожніми руками. Нині, на жаль, уже в минулому і старожили-інтелігенти дореволюційного гатунку, і Римма Данилівна, і навіть походи за експонатами. А як треба було говорити і слухати, щоб принести до музею альбом із фотокартками від останньої чверті ХІХ століття, серед яких пізніше виявлено знімки подруги Лесі Українки Мані Биковської та її чоловіка Петра Бєляєва; щоб учасник Лютневої революції, солдат Волинського полку Микола Маркович Герасименко віддав власне фото (оригінал 1916 року) і нагрудний знак «Волынецъ»; щоб родина матроса із крейсера «Варяг» Лук’яна Григоровича Мазурця віддала його документи, нагороди за участь у російсько-японській війні і одяг (щоправда, пошитий у 1955 році) – окрасу постійної експозиції.

 

У кінці 1960-х музей, виконуючи розпорядження Міністерства культури України, здійснив ряд експедицій у поліські райони Волині. Мета – збір даних етнографічного характеру для майбутнього Музею під відкритим небом у Києві: фотографування будівель, дворів, господарських споруд, окремих предметів, замальовуванню узорів (кольорових фото у нас ще не було), записування адрес, за якими пізнішемогли виїжджати за експонатами колеги – музейники з Києва. Гріх було не використати таких експедицій і для поповнювання власних фондів, чим ми повністю скористалися: десятки етнографічних предметів і світлин, фотонегативів із натурних зйомок поповнили музейну скарбницю. Такі поїздки, крім того, були доброю школою пошукової роботи, що для музейного працівника дуже важливо. Керувала експедицією завідувачка фондів Наталя Павлівна Федоренко.

 

1967 року Наталія Пушкар започаткувала (чи, радше, відновила) збір писанок, адже з розповідей Наталі Федоренко дізналась, що на початку 1930-х у музеї була велика колекція цих маленьких мистецьких шедеврів, пізніше розповіді колеги підтвердилися записами в інвентарних книгах польського періоду. Нині колекція писанок у музеї налічує понад дві з половиною тисячі.

 

Саме у період роботи в музеї видали свої перші поетичні збірки Іван Чернецький і Йосип Струцюк.

 

muzeum Puszkar 5 3 PuszkarНа жаль, на деякі теми для висвітлення в музейній експозиції, на виставках, а відтак і для комплектування було покладено негласне «табу»: Січові стрільці, діяльність ОУН – УПА, депортація і заслання в Сибір «куркулів» у процесі колгоспного будівництва, Голодомор початку 1930-х тощо. Імен цілої плеяди діячів української культури не можна було вимовляти вголос (у середині 1950-х багато з них ще жили і творили). А час летів невблаганно…

 

На другому поверсі музейного приміщення по вулиці Шопена, 7, під сховище було пристосовано одну кімнату, дві інші – під робочі кабінети. Крім того, під фондосховище було відведено частину підвалу: там зберігались археологічні колекції, у тому числі й із розкопок Яна Фітцке, Зигмунта Леського, Перемильська колекція, – в ящиках і бочках. Нумізматичні колекції були зсипані в одне чи два відра. Навіть гербарії Стефана Мацка зберігалися спочатку в підвалі. Можливо, така ситуація склалася тоді, коли рятувалися від небесної стихії ще в музеї на Богдана Хмельницького, 1, і терміново переїжджали в п’яте від початку функціонування музею приміщення – на Шопена, 7 (відомо ж: два рази переїхати – що один раз погоріти).

 

Отже, умови для зберігання колекцій були жахливі. Власне, ніяких умов не було.

 

У кімнатці, відведеній під фонди поряд із робочими кабінетами, стояли шафи, в яких зберігались предмети на паперовій основі – документи, фото, гравюри, фотонегативи, книги, у т. ч. й рукописні, пергаменти (у т. ч. Тори), кілька полотен, які не ввійшли до експозиції парадного залу, де експонувались Рібера, Нейгебауер, Маньяско, Фалат, Айвазовський, Снейдерс, Лондоніо та інші. Найбільше багатство було в експозиціях чотирьох відділів: природи, історії дорадянського періоду, історії радянського суспільства, художньому. Археологічними і нумізматичними колекціями довгий час ніхто не займався: не доходили руки. Та й цифра повинна була бути справною: усього радянського – експозицій, нових надходжень, загальної кількості надходжень, прочитаних лекцій, проведених екскурсій – мало бути 75 відсотків від загальних цифр.

 

Судячи з усього, Наталя Павлівна Федоренко не приймала фонди у звичному розумінні цього поняття (документів, які підтвердили б, або спростували цю тезу, немає).

 

muzeum Puszkar 5 5 NaradaЗаписи в інвентарних книгах її рукою – українською мовою – починаються із 3 листопада 1961 року. Цікаво відмітити, що до неї в 1961 році інвентарні книги якийсь короткий час вів О. Ф. Ошуркевич. Зустрічаються одиничні записи, зроблені Р. Д. Кашевською і Т. П. Андреєвою. Це свідчить про те, що після переїзду на Шопена, 7, фонди музею знову були покинуті напризволяще. Раз сформована експозиція переїздила з одного приміщення в інше, при тому доповнювалась новими матеріалами з огляду на збільшення експозиційних площ і зміну політичної ситуації в державі. Концепція не мінялась. Археолога в музеї не було. Нечасті приїзди львівських колег (напр., І. Свєшнікова) нічого не давали в плані ідентифікації артефактів: вони більше журилися і засмучувались із приводу того, що такі багаті колекції в музеї загинули. Така ж ситуація була і з нумізматичними колекціями. Не будучи спеціалістом ні в одній, ні в іншій галузі, Наталя Федоренко не відчувала себе зобов’язаною братися за таку відповідальну роботу: розгрібати авгієві конюшні повинні були всі працівники, спільно і дружно. Але ні тоді, ні потім цього не сталося.

 

У 1958 році централізовано, у Києві, було виготовлено інвентарні книги нового зразка у темно-червоних коленкорових обкладинках. На початку 1960-х вони дійшли і до Волинського краєзнавчого музею. Книги мали 14 позицій на розгорнутих сторінках. Передбачалося, що записи в них вестимуть українською мовою. На початку 1960-х Наталя Федоренко була в Києві на нараді або на стажуванні з приводу обліку і зберігання фондових колекцій. Ймовірно, інвентарні книги нового зразка саме вона привезла з Києва, а ще отримала настанови й інструкції (усні, перша друкована з’явилась у 1968 році) щодо обліку, зберігання і, треба думати, переінвентаризації фондів. Із 1963 року розпочато записи в новому комплекті інвентарних книг – і знову з № 1. До речі, кожна наступна переінвентаризація йшла тим же шляхом. Пригадуються директорські наради. На кожній ставилося запитання: коли закінчиться переінвентаризація. Керівництво, погано уявляючи собі, що таке переінвентаризація з переписуванням інвентарних книг, ставило вимоги, але не надавало конкретної допомоги. І чомусь не брався до уваги величезний об’єм роботи, який одній людині не під силу. Наталя Федоренко, при величезній працелюбності і ретельності, якщо не виїздила у відрядження, чи не проводила екскурсій, сиділа і писала, писала, писала. Проте зрозуміла, що їй самотужки того сізіфового каменя не підняти.

 

Розраховуючись із роботи на початку лютого 1972 року, вона сказала мені (Наталії Пушкар, - авт.): «Мого життя для вирішення тих проблем не вистачить. Дай, Боже, щоб вистачило Вашого».

 

Наталія ПУШКАР, Ілона НЕСТОРУК
Продовження (початок у № 11-14 «Волинського монітора»).


Підписи до фото:
1. До цього будинку по вул. Шопена, 7 наприкінці 50-их рр. ХХ ст. переїхав музей.
2. Н. П. Федоренко – завідувач відділу фондів у 1960-х -1972 рр.
3. О. Ф. Ошуркевич (1933 - 2010).
4. Н. Ю. Пушкар. 1967 р., перший рік роботи в музеї.
5. Нарада директорів музеїв на громадських засадах. Маневичі, кін. 1960-х рр. У першому ряду зліва – директор Волинського краєзнавчого музею А. П. Каліщук (кін. 1950-х, 1960-ті рр.).

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

 

 

FreeCurrencyRates.com

 

 Курс валют

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

 

cz

 

 

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1