Новини

Szpartiuk

Продовжуючи цикл статей про осіб, репресованих радянською владою 1939–1941 рр., пропонуємо Читачам біографічний нарис про українця Григорія Шпартюка, який постраждав за співчуття.

 

Григорій Шпартюк народився 1919 р. в селі Божкевичі Дубенського повіту (нині Новоселівка в Млинівському районі Рівненської області) в родині селян-середняків Романа та Агафії Шпартюків. Хлопець отримав початкову п’ятирічну освіту в сільській школі. Працював у батьківському господарстві разом із братами Степаном та Антоном. Останній у вересні 1939 р. був мобілізований на німецько-польську війну. 1940 р. родині нічого не було відомо про місце його перебування.

 

Після встановлення радянської влади Григорій подався на курси десятників, котрі проходили в Дубні. Нова влада потребувала молодих кадрів на будівництві № 1 НКВС СРСР. Їх здебільшого залучали до контролю робіт із прокладання траси, які виконували польські військовополонені.

 

Після завершення курсів хлопця направили на 12-ту дистанцію 3-ї будівельної дільниці. Ще на курсах він познайомився з Іваном Васюком, про якого ми згадували раніше. Хлопців скерували на одну будівельну дільницю. Тільки Іван став десятником розконвойованої бригади, де переважну більшість складали українці й білоруси, а Григорію дісталася бригада підконвойних військовополонених – здебільшого поляків, вихідців із територій Другої Речі Посполитої, котрі потрапили в зону німецької окупації. У бригаді Григорія, як і в інших, часто велися розмови антирадянського змісту. Військовополонені обурювалися незаконним утриманням у неволі та намагалися передбачити дату свого звільнення. Молодий десятник охоче підтримував такі розмови. Зокрема, йому приписували слова: «Більшовики забрали невинних людей і тримають їх у полоні голодних і холодних».

 

Спостерігаючи за важким матеріальним і моральним становищем колишніх співвітчизників і співчуваючи їм, Григорій вирішив хоч якось покращити їхню ситуацію. Здійснюючи заміри виконаних робіт, він дописував військовополоненим показники, тим самим наносячи матеріальні збитки радянській державі. Цими вчинками Григорій заробив неабиякий авторитет серед військовополонених. Проте про його дії скоро стало відомо одному з молодших лейтенантів. Останній попередив Григорія, що йому загрожує кримінальна відповідальність. На це десятник відповів, що, як тільки дізнається про переслідування з боку радянських карально-репресивних органів, відразу втече на територію Генерал-губернаторства. Недоліки в роботі Григорія виявила й комісія, яка несподівано нагрянула до його бригади. Відчуваючи небезпеку, він почав агітувати Івана Васюка, аби й той здійснив із ним нелегальний перетин радянсько-німецького кордону. 14 липня 1940 р. за халатне і недобросовісне ставлення до роботи начальник 12-ї дистанції Токман звільнив Григорія.

 

Проте колишнього десятника арештували не за антирадянську агітацію чи маніпуляції з актами виконаних робіт, а як «учасника української контрреволюційної націоналістичної організації». Під час арешту, який відбувся 26 листопада 1940 р., у нього вилучили шість фотографій, три посвідчення особи та шкільні свідоцтва. І знову слідчі НКВС застосували той самий метод «вибивання» необхідних показів – багатогодинні, зазвичай нічні, допити, що починалися одного дня й закінчувалися іншого. Очевидно, підставою для ув’язнення стали свідчення Івана Васюка, арештованого 9 жовтня того ж року. На допиті від 11 жовтня той свідчив, що, працюючи з Григорієм і часто спілкуючись із ним, він вбачав у ньому однодумця, обуреного існуванням радянської влади, та прихильника утворення «самостійної України». Іван Васюк стверджував, що завдяки неправильним обрахункам, які робив Григорій, радянська держава зазнала збитків на понад 10 000 рублів.

 

Сам Григорій категорично заперечував свою причетність до діяльності націоналістичної організації, але відразу ж зізнався, що вів розмови про недолугість політики нової влади та що зловживав посадою на користь військовополонених. 29 листопада 1940 р. на підставі розпорядження начальника 3-ї будівельної дільниці спеціально створена комісія здійснила перевірку нарядів робіт, виконаних військовополоненими, що працювали на 12-й дистанції у квітні-липні 1940 р. Комісія встановила, що за вказаний період військовополоненим переплатили за дрібнення 645 м3 каменю. Крім того, члени комісії зауважили, що в липні того ж року військовополонені незаконно отримали премію.  

 

У пояснювальній записці, датованій 25 листопада 1940 р., начальник  12-ї дистанції зазначив: «Десятник Шпартюк працював переважно на подрібненні щебеню та розвантаженні машин. Стосовно військовополонених… вів себе недобросовісно, відчувалось потурання з його боку. Військовополонені частенько після обходу машин керівництвом дистанції лежали на відкосі й засмагали. Заходів для того, аби змусити людей працювати, Шпартюк не вживав… Окрім того, він підозріло тримався осторонь від колективу, замкнуто, відчувалась його неприхильність до нас».

 

На виїзному засіданні Військового трибуналу військ НКВС Київського округу, яке відбулося 6–7 січня 1941 р. у Рівному, Григорій підтвердив свідчення, дані ним під час слідства. Вироком суду за ст. 54–10 ч. І КК УРСР його засуджено на сім років виправно-трудових таборів та за пунктами «а» й «б» ст. 29 КК УРСР на три роки обмежено у громадянських правах. За ст. 17–54–2 та 54–11 КК УРСР, які також інкримінували Григорію, його було виправдано.

 

Рішенням Воєнної колегії Верховного суду СРСР від 14 лютого 1941 р., куди з касаційною скаргою звернувся засуджений, термін його покарання зменшили до трьох років виправно-трудових таборів і трьох років обмеження громадянських прав. Доля Григорія Шпартюка після його етапування до виправно-трудового табору залишається нам невідомою.

 

Заключенням Управління по нагляду за виконанням законів про державну безпеку, міжнаціональних і міжнародно-правових питань Прокуратури Союзу РСР від 17 жовтня 1991 р. на Григорія Шпартюка поширюється дія ст. І Указу Президента СРСР від 13 серпня 1990 р. «Про відновлення прав усіх жертв політичних репресій 20–50-х рр.» Як незаконно притягнений до кримінальної відповідальності він підлягає реабілітації.

 

Тетяна САМСОНЮК

 

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯН ЗАВАЦЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ГЕНРИК МАРКОВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЙОАХІМ-ЛЮДВИГ КУБИЦЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТАНІСЛАВ ГУМНИЦЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯН НОВАК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТАНІСЛАВ СТАХУРСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЦИПРІЯН ЛІБЕРА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯН МАЛІНОВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЄЖИ ШМИГУЛЯНТ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЧЕСЛАВ ШИМАНСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЛЕОН КНАПІНСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: АНТОН ВАГНЕР

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТЕФАН СМОЛІНСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: АНТОН МАНЬКОВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВЛАДИСЛАВ НЕНДЗІ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯН ПАЛЬКА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ТАДЕУШ ЛЕХОВИЧ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: МАКСИМІЛІАН СЛИВІНСЬКИЙ

ЩЕ РАЗ ПРО КАРОЛЯ БЄЛЯКОВА

МАРІЯ І КАРОЛЬ БЄЛЯКОВИ. ЗЛИЙ ЖАРТ ДОЛІ…

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: МЕЧИСЛАВ КВЯТКОВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЮЗЕФ ПУТРИЧ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: КАРОЛЬ БЄЛЯКОВ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВЛАДИСЛАВ ЗДАНЕВИЧ

 

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

Конкурси, фестивалі, заходи

 

gaude2017

 

 

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

VolynMedia

 

cz

 

tittle

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1