Інтерв’ю

Horoszkiewicz2

Волинянин, гутянин, проживає в Польщі. Разом із сім’єю щороку приїжджає до Гути Степанської – батьківщини своїх предків. Він Опікун місць національної пам’яті. З Янушем Горошевичем ми розмовляли про справи, важливі для поляків та українців.

 

 

 

– Чим для Вас є Волинь, і який образ Волині Ви винесли із батьківського дому?
– Любов до Волині у мене в генах – від тата Щепана. Волинь була присутньою в нас удома як хліб насущний. Я бачив в уяві ті ліси, поля й непрохідні болота. Зарево пожеж, бої за Гуту Степанську (нині село Гута в Костопільському районі Рівненської області) і втечу. Я бачив великий паровоз на станції в Рафалівці та вагони, повні біженців. Чув галоп коней, квакання жаб і скрип селянських возів, які ліниво переміщалися в невідоме.

 

– Ви встановлюєте хрести в околицях Гути Степанської, чому саме там?
– На цій землі впродовж багатьох поколінь жила моя родина. У сусідньому Степані протягом віків була наша парафія, там спочивають усі наші предки, це наша обітована земля, наша батьківщина. Іншої батьківщини ми не мали. У 1922 р. виникла парафія в Гуті Степанській. Відтоді наш центр світу перенісся саме сюди.

 

– Що спонукало Вас встановити перший хрест на цій землі?
– Уперше на Волинь я їхав із великими побоюваннями. Вони були спричинені розповідями колишніх волинян, котрі ніколи так і не відважилися на таку поїздку, їх стримували спогади. Те, що я побачив, було одною великою несподіванкою. На своєму шляху я зустрів друзів. Першим хрестом, поставленим у Гуті Степанській, я вшанував свою родину. Важко описати, що я відчував, коли отець Сергій Забейда освятив хрест, це були дуже сильні емоції.

 

– Хто Вас супроводжує і допомагає під час встановлення хрестів? Хто надає фінансову підтримку?
– Я особисто встановив 36 хрестів: великих та не дуже, бідних і простих. На п’ять хрестів склалися парафіяни, а інші я профінансува сам. Мені допомогли друзі з України, котрих занадто багато, щоб називати їхні прізвища. Я говорив їм на знак подяки: «Хрести можна нести чи ставити. Нам Бог дав ласку ставити». А як зворушливо виглядало те, коли гутянські діти принесли мені якогось разу хліб на дорогу.

 

– Чи натрапляли Ви на прояви нерозуміння зі сторони місцевого населення?
– Усюди у світі відома повага, з якою українці ставляться до Ісусового хреста. Бандерівці палили й винищували цілі села, проте хрестів не чіпали, багато з них стоять до сьогодні. Я практично не мав жодних клопотів із їх встановленням. Ті, хто стверджує, що українці заважають встановлювати хрести, мабуть, не просили про дозвіл. Їм легше нарікати, перекладати вину на когось і нічого не робити.

 

– Чи встановлені Вами хрести – це символ страждань лише поляків?
– Перефразовуючи скажу: хрест ані мій, ані твій, ані наш, а тільки Божий, людський, святий. Нехай так і буде. Мені, як і моїм помічникам, шляхетним українцям, ніколи не приходила до голови така символіка. Деякі хрести поставлені в пам’ять про місця спочинку жертв, а більшість вшановують населені пункти, яких уже немає. Нехай перехожий знає, що там було, якщо матиме потребу, то зупиниться й помолиться.

 

– Упродовж багатьох років Ви збираєте спогади очевидців. Навіщо Ви це робите, і що Вам вдалося зібрати?
– Із великим зацікавленням я провів кілька сотень інтерв’ю, деякі з них – це так звані інтерв’ю-ріка. Я зібрав понад 2000 годин таких розповідей. Перш, ніж почав збирати свідчення, все виглядало просто і зрозуміло. Українець дорівнював бандерівцю, бандитові, метою якого було вбити поляка. Здобуваючи знання, я знаю наскільки мало знаю. У мене є записи розмов із понад 300 українцями та бандерівцями, вони вивели мої пошуки на новий рівень знань. Коли не буде вже тих, чиї свідчення можна буде записувати, розпочну систематично їх опрацьовувати.

 

– Ви організували чотири паломницькі поїздки парафіян до Гути Степанської. Чи будуть наступні?
– Я був співорганізатором разом із Гжегожем Наумовичем, і нам вдалося їх здійснити. Проте перші три паломницькі поїздки організував покійний генерал Чеслав Пьотровський. У липні 2018 р. ми плануємо провести VIII паломницьку поїздку. Разом із сільрадою Гути запросимо президентів Польщі та України. Думаю, що до того часу утвориться відповідна атмосфера, щоб ми змогли вшанувати чергову річницю.

 

– Що, на Вашу думку, перешкоджає полякам та українцям раз і назавжди поставити крапку в цій трагічній польсько-українській темі? Чи є шанс на поєднання?
– Не знаю, що відповісти. Моя дружина – українка з-під Тернополя, ми маємо трьох дітей, виховуємо їх у дусі поєднання. Біля Тернополя історія надалі живе. У липні я розмовляв із дружиною швагра про війну, зокрема й про бандерівців. Розмову почула сусідка й заявила: «Бандерівці були на рідній землі, а ви сюди прийшли нас утискати, тож правильно вам зробили». Я не сподівався почути такі слова. Мої діти, обговорюючи це між собою, запитали: «То і нас би вбили? Але за що?»

 

– Чи Революція Гідності має вплив на сучасну ситуацію? Поляки з великим ентузіазмом підтримали проєвропейські прагнення України. Чи так буде надалі?
– Сумно те, що після революції 2014 р. в Україні запанувала гірша атмосфера. Колись практично непомітний, а сьогодні видний на кожному кроці культ Бандери, Шухевича, дивізії СС «Галичина» і т. д. не сприяє поєднанню. Історія бандерівської діяльності – це не наша польська проблема, у нас війна вже давно завершилася, а у вас вона триває безперервно. Бандерівці не дозволять могилам зарости, а людям забути. Політики загалом підтримують Україну, проте не бачу цього в суспільстві. Не обманюймо себе, ви вірите в сумнівні обіцянки і не збудуєте держави, опираючись на людиновбивчу формацію та націоналістичну ідеологію. Це не та діяльність, яка в далекій перспективі стала б результативною. Хорватія та Литва, в яких були підрозділи, що несли на прапорах гасла незалежності, але водночас співпрацювали з німцями, не будували своєї післявоєнної свідомості на героїзації військових злочинців.

 

– Чи, на Вашу думку, в історії України є постаті, котрі змогли б поєднати наші народи?
– Обов’язково треба відзначити, що українці мають багато героїв, котрі можуть бути зразком і на яких можна будувати свідомість народу. Я маю на увазі українців-праведників. Думаю, чому головну вулицю в Києві не назвали, наприклад, проспектом Петра Ільковича Базелюка з Бутейок (українець, котрий урятував поляків, більше про нього можна прочитати в № 14 (50) за 28 липня 2011 р. – ред.)? Як гутянин я не уявляю собі, щоб польський президент покладав квіти до пам’ятника Бандері. Також є інші відомі постаті, наприклад Петро Могила, Омелян Ковч, Тарас Шевченко, Григорій Хомишин, Симон Петлюра чи навіть Богдан Хмельницький. Можна ще багатьох назвати.
Старші люди говорять, що час гоїть рани, нехай би так і було.


Нехай Господь Милосердний дасть мир Україні, а нам – ласку поєднання.

 

ВМ

 

P. S.: Із наступного номера «Волинський монітор» розпочинає цикл фоторепортажів «Шляхом волинських хрестів» авторства Януша Горошкевича.

 

На фото, наданих Янушем Горошкевичем:

1. Гутянські діти принесли мені на дорогу хліб.

2. Визначаємо, де встановити хрест на місці костелу у Вирці.

3. Петро Ількович Базелюк – українець-праведник.

 

horoszkiewicz_1...
horoszkiewicz_2...
horoszkiewicz_3...

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ПРАВЕДНИК ПЕТРО БАЗЕЛЮК

ПРОМОВА ЯНУША ГОРОШКЕВИЧА В ГУТІ СТЕПАНСЬКІЙ

ЦЕЙ ДЗВІН ПОВИНЕН ЄДНАТИ

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

VolynMedia

 

cz

 

tittle

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1