Інтерв’ю

mer LubieszowПри трасі міжнародного сполучення Р14, що прямує в напрямку сусідньої Білорусі, розташоване невелике поліське містечко Любешів – адміністративний центр Любешівського району. Про сьогодення поліського регіону і про містечко зокрема ми розмовляли із його селищним головою Василем Корцем.

 

 

Валентин Ваколюк: Як Ви вважаєте, чи люди готові до самоврядування? Чи таке самоврядування буде ефективним?
Василь Корець: Звичайно, самоврядування буде корисним. Його запровадження залежить від багатьох факторів: змін Конституції, рішень Верховної Ради, президента тощо. Для цього потрібно також об’єднуватися громадами. Я завжди підтримував повне самоврядування, ще коли працював головою адміністрації чи заступником директора коледжу в Любешові.


– Із чого потрібно починати, щоб дати людям повну «свободу» самоврядування?
– Проблема в тому, що, можливо, українці не зовсім готові до цієї «свободи» і не знатимуть, що з нею робити. Так, досі багато людей не знають, як використовувати ті паростки демократії, які ми вже маємо. Більшість не розуміє, що насправді означає демократія. Демократія – це не вседозволеність, це, перш за все, права й обов’язки.


Прикладом для нас може бути Польща, яка свого часу запровадила ґрунтовні реформи, зокрема й щодо самоврядування. І зараз ми значно відстаємо від нашої сусідки, мабуть, років на 20. Маємо прикласти усі зусилля, щоб найшвидше подолати цей розрив.


– Як вважаєте, потенціалу Любешівщини вистачить для того, щоб «вижити» в умовах самозабезпечення?
– Думаю, так, але для цього потрібно започаткувати певну державну програму, щоб була якась підтримка. Полісся – це стратегічний регіон. Люди там ні на кого, крім себе, не надіються і для того, щоб щось мати, старанно працюють. Зараз більшість сіл нашого району мають вузьку спеціалізацію. Наприклад, Щитинь, Мала Глуша, Велика Глуша лідирують у вирощуванні моркви. Окрім того, у всіх селах району вирощують картоплю. Так, за радянських часів Любешівщина «кормила» й Луганськ, і Дніпропетровськ, і Кіровоград, і Крим. Обмінювали картоплю на кавуни, і тепер обмінюють. Сучасну ситуацію можна було б покращити, якби влада, зокрема центральна, більше уваги приділяла ринкам збуту. Я ж, як селищний голова, не маю повноважень вирішувати на рівні області питання співпраці з іншими регіонами країни.


– Можливо варто найняти менеджера?
– Хотів би цього, але постанова Кабінету Міністрів обмежує мене в кількості найнятих працівників. Так, у Любешові маємо близько 10 тис. осіб, а основних працівників – всього 9, із яких дві людини займаються лише видачею довідок. З огляду на те, що Любешівський район прикордонний, маємо вдосталь справ у краї. Буду клопотати на сесії про введення ще одного працівника, який би займався питанням міграції.


– Яка найсильніша сторона Любешівського району?
– Наша найсильніша сторона – природа. Екологія в селищі дуже чиста. Наприклад, я можу спокійно зачерпнути в пригорщі воду з Прип’яті й напитися. Що ще потрібно? Наш край має великий потенціал у розвитку зеленого туризму.


– Який рівень забруднення Любешівщини радіоактивними речовинами?
– Невисокий. Відповідно до останніх постанов Любешівський район взагалі могли б позбавити статусу радіоактивно забрудненого. Звичайно, «відчуваємо» наслідки забруднення: трапляються випадки дитячої смертності, маємо високий рівень захворюваності на серцево-судинні хвороби, проте аномалій не спостерігаємо. Любешівщина постійно експортує ягоди, гриби, які проходять перевірку на допустимий вміст радіоактивних речовин.


– Любешів декомунізується?
У рамках декомунізації потрібно замінити багато назв вулиць, наприклад, у Любешові є вулиці Червоноармійська, 17 вересня та інші. І попри все, населення відчуває певний дискомфорт у зв’язку з процесом перейменування. Потрібно змінювати назви, але поступово. Зараз же активно йде обговорення, жителі висловлюють свої побажання, ідеї, які намагатимемося врахувати.


– А яка ситуація склалася в краї з початком війни на Сході?
– Ми прийняли в себе переселенців, усією громадою намагаємося їм допомогти, збираємо для них необхідні речі, якщо є можливість, забезпечуємо житлом та продуктами харчування. Щодо місцевих жителів, то маємо вдосталь «ухилянтів» від мобілізацій, деякі з них виїхали за кордон на заробітки, зокрема й до Росії.


– На Вашу думку, поліція – це новий інструмент налагодження ситуації в Україні?
– Не на всі 100 %, адже багато старих кадрів пройшли відбір у поліцію. У Любешові більше 50 % працівників міліції люстрація не зачепила. На мою думку, при відборі в поліцію потрібно було б враховувати не тільки результати інспектування, а й відгуки місцевих жителів про роботу окремих представників міліцейських органів. Таке своєрідне опитування, вважаю, дало б об’єктивніший результат.


– Залучаєте іноземних інвесторів?
– На Любешівщині – великі поклади торфу, адже болотиста місцевість складає близько 20 % території району. Також у нас вдосталь енергетичної верби та величезні «запаси» сапропелю у поліських озерах. Ми намагалися залучити іноземного інвестора для видобутку торфу. Приїздили голландці, брали зразки сировини для дослідження, планували збудувати в нас підприємство зі 500 робочими місцями.


– Почали працювати?
– На жаль, ліцензію на користування надрами для видобутку торфу не вдалося отримати через корумпованість осіб, яких наділено відповідними повноваженнями. Загалом складається враження, що держава давно відвернулася від людей. Якби ж насамперед турбувалася про своїх громадян, вони б прагнули розвиватися, робити щось для країни. Також маємо безліч природних багатств, які належним чином не використовуємо.


– Любешів знаний також завдяки постаті Тадеуша Костюшка, який навчався там. Як у містечку увіковічено пам’ять про нього?
– У Любешові знаходиться пам’ятка архітектури – будинок колишньої школи піярів, де й навчався свого часу Костюшко. На будинку розміщено меморіальну дошку. Плануємо в одній із кімнат школи створити музей, де можна було б, зокрема, викладати польську мову. Вже робимо перші кроки в цьому напрямку. Також у планах – відвідати Сосновіце (Польща) та Косово (Білорусь), де діють музеї Костюшка, для налагодження зв’язків. Хотіли б ще встановити пам’ятник, але розуміємо, що відразу все зробити не вдасться, потребуємо часу на це і, звичайно, коштів.

 

Розмовляв Валентин ВАКОЛЮК

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

VolynMedia

 

cz

 

tittle

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1