Головна

MW nr 14 18.07.2019

4 z Wl. Wol. zeby 2013-09-17Довгі роки радянська пропаганда на території СРСР не допускала визнання вересня 1939 року датою початку Другої світової війни.

 

Спроба подавати 1941 рік як рік початку Великої Вітчизняної війни повинна була зняти відповідальність за радянський акт агресії проти Польщі, що розпочався 17 вересня 1939 року. Вона мала стерти пам’ять про вбивства радянськими органами поляків, українців, євреїв, білорусів, єдиною «провиною» котрих було те, що вони були громадянами Другої Речі Посполитої. Часто згадується, що мешканці сучасної Західної України 17 вересня 1939 року щиро вітали радянських агресорів. Значно рідше пригадують, що вже через кілька днів після встановлення нової влади всі зрозуміли, що під лозунгами свободи, рівності, справедливості «совєти» несли із собою бідність, переслідування та смерть.

 

Наказ Л. Берії від 15 вересня 1939 року не залишає сумнівів щодо того, як «совєти» ставилися до місцевого населення Другої Речі Посполитої без огляду на національну приналежність. Усі, хто проявляв будь-яку активність, мали бути негайно арештовані. Це стосувалося й українців. Доля тисяч арештованих органами НКВС до сьогодні лишається невідомою.

 

Без сумнівів, робота польських та українських археологів у Володимирі-Волинському може допомогти з’ясувати трагічні долі тисяч громадян Другої Речі Посполитої, здебільшого поляків і українців. Проте, чи вистачить нашим країнам сили та рішучості? Чи потреба пам’яті, вшанування померлих зможе подолати адміністративні перепони? Чи історична правда буде сильнішою від історичної політики та політкоректності? Сподіваємося, що так.

 

Павел БОБОЛОВИЧ

 

10 Wl Wol 02.09.13Злочини без терміну давності

За кільканадцять кілометрів від кордону з Польщею знаходиться майже 40-тисячне місто Володимир-Волинський. Його назву знає багато поляків, які їдуть до України через пункт перетину кордону Устилуг-Зосін. Однак небагатьом відомо, що давнє городище, розташоване в самому центрі міста, стало місцем поховання для навіть тисяч, як поволі з’ясовується, громадян Другої Речі Посполитої, вбитих радянською владою руками НКВС та німцями. Жертвами були поляки, євреї, українці.

 

Убивства НКВС

Перші дані про масові вбивства, здійснені органами НКВС, з’явилися після розпаду Радянського Союзу. Живі свідки пригадують, що у володимирській в’язниці, що знаходилася на території давнього городища, масові розстріли виконувалися до 50-х років XХ століття. Працівники туберкульозного диспансеру, відкритого на місці в’язниці в 1956 році, щодня натрапляли на рештки тіл. Вони допровадили до перших розкопок у 1997 році. Тоді група археологів зі львівського товариства «Пошук» знайшла масове поховання з рештками 96 осіб. Криміналістична експертиза підтвердила, що жертвами були поляки, вбиті у 1940 році радянським НКВС. Це підтверджують, зокрема, долоні жертв, скручені колючим дротом, та спосіб убивства – постріл у потилицю.

 

Про знахідку було поінформовано польське консульство у Львові. Попри однозначну інформацію, що досліджено лише невеликий фрагмент городища і самого поховання, польські установи обмежилися участю в поховальних урочистостях. Убитих вшанували хрестом із табличкою, на якій українською мовою написано: «Жертвам тоталітарного режиму». Протягом тривалого часу вони були єдиним доказом здійсненого тут злочину.

 

У 2009 році директор місцевого історичного музею, Володимир Стемковський, передав нам документи, що стосуються досліджень, проведених у 1997 році, та зацікавив нас долями наших громадян, убитих на цій території в перші місяці війни. Попри підняття теми у польських ЗМІ, нам не вдалося домогтися від установ, які створені саме для подібної діяльності, відновлення досліджень та відповідного вшанування жертв.

 

Водночас Інститут національної пам’яті закрив слідство у справі вбивства в’язнів у Володимирі-Волинському 22 червня 1941 року, виконавцем якого був НКВС. Рішення було обґрунтоване тим, що не можливо встановити прізвища виконавців. В архіві Служби Безпеки України ми знайшли багато звітів, а в них прізвища наглядачів, комендантів і навіть прибиральниць. Місцевий володимирський дослідник знайшов у Волинському обласному архіві прізвища кількох десятків жертв, а на протоколах бачив прізвища вбивць. Чому до них не дісталися польські прокуратори?

 

2013-05-21-047Докопуючись до правди

Середньовічна історія володимирського городища цікавила археологів уже давно. Спроби докопатися до його таємниць навіть у восьмидесятих роках результативно блокувалися КДБ, який охороняв таємниці цього місця ефективніше, ніж багатовічні шари землі. Про таємницю нагадували лише «заборонені плоди» із саду, посадженого на городищі в 40-х роках. Але вже ніхто на пам’ятав, чому тих яблук не можна їсти…

 

До ідеї проведення досліджень на городищі повернулися багато років потому археологи з Луцька: Олексій Злагогорський і Сергій Панишко. У 2010 році разом з експедицією з люблінського Університету Марії Склодовської-Кюрі вони знову натрапили на масові захоронення періоду Другої світової війни. Предмети, які виявлено поміж рештками тіл жертв, зокрема поліційні пагони та польські монети, наштовхували на думку, що вбиті можуть бути жертвами НКВС.

 

Українці оцінили масштаби вбивства: сотні, а, може, й тисячі жертв. Інформацію одразу передали польському консульству в Луцьку. Польські дипломати не зацікавили цією темою відповідних установ, а археологи з Польщі вирішили, що їх цікавить лише середньовічний період. На початку 2011 року ми опублікували звіт про цю справу і нас заатакували дослідники з нашої країни та деякі середовища. Пізніше – перепрошували.

 

Ми вирішили зацікавити темою Володимира-Волинського польського археолога Анджея Колю, який працював у Биківні під Києвом за дорученням Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва (РОПБіМ). Як ми і сподівалися, поляки одразу визнали, що городище є місцем масових поховань. Завдяки цьому ми ініціювали організацію польсько-української дослідницької експедиції. Кошти виклала РОПБіМ.

 

8 Wl Wol 2013-09-02Складна співпраця

Перші спільні дослідження польських та українських археологів проводили українське державне підприємство «Волинські старожитності» на чолі з Олексієм Златогорським та Торуньський відділ Польського об’єднання інженерів і санітарних техніків, від імені якого та водночас від імені РОПБіМ працював професор Анджей Коля.

 

У 2011 році ексгумовано 367 жертв. Підтверджено також розташування наступних могил. Однак РОПБіМ не забезпечила відповідних коштів на продовження діяльності у 2012 році, тому роботи почалися пізньої осені. В екстремальних погодних умовах ексгумовано рештки 373 жертв. Однак історія має звичай повторюватися і, попри обіцянки, РОПБіМ знову не змогла вчасно забезпечити кошти на продовження досліджень. Українські археологи за власні кошти розпочали роботи у квітні 2013 року, однак швидко зупинилися, з огляду на відсутність підтримки та експертів із польського боку. На момент написання цієї статті відомо, що археологи відкрили наступні три масові поховання. Лише з однієї могили ексгумовано вже понад 100 жертв. А це лише початок досліджень.

 

29 Wl Wol 02.09.13Хто став жертвами?

Знайдені поліцейські та військові артефакти вказували на те, що вбивства виконало НКВС. Зі слів Франциска Маліцького, який провів у володимирській в’язниці багато місяців, ми знаємо, що ще в 1940 році у Володимирі-Волинському утримували солдатів, ув’язнених у вересні 1939 року. Маліцький згадував, що кожного дня чув постріли. Багато в’язнів загинули протягом ліквідації в’язниці в червні 1941 року.

 

Загадкою лишається, чому радянські сили утримували військових у володимирській в’язниці із вересня 1939 року аж до 1940 року. Володимир Стемковський пригадує, що у вересні 1939 року до Володимира-Волинського прибули «совєти», беручи в полон багатьох польських офіцерів, а серед них – генерала Мєчислава Сморавіньського. Історик вважає, що НКВС міг використовувати полонених для побудови так званої лінії Молотова. Без сумнівів, цей факт міг би підтвердитися в радянських архівах. Однак Російська Федерація досі називає плани бункерів таємними. Навіть тих, які сьогодні розташовуються на території України.

 

Те, що у 2011 році на території городища знайшли польський поліцейський значок номер 1441, який належав Юзефу Куліговському, пагони польської поліції та військові ґудзики, ще тісніше пов’язувало справу володимирських убивств із катинською справою. Юзеф Куліговський фігурує у списку вбитих у 1940 році у Твері (колишній Калінін). Його значок, як і інші, знайдені на городищі, могли залишитися у Володимирі-Волинському, коли він був у в’язниці. Пов’язуючи ці факти, можна переконатися, що у Володимирі-Волинському утримували польських військових.

 

Уже в 2011 році серед польських археологів з’явилися сумніви щодо типу вбивства, жертв та вбивць. Дослідження поховань у 2012 році поглибили переконання, що знайдені у найбільшій з могил – це, переважно, жертви німецьких убивств, у тому числі жінки й діти. Розташування тіл указувало на вбивство у заздалегідь підготованих траншеях. Польські археологи вказали у своєму звіті, що винними в цьому злочині можуть бути німці та українська поліція, а жертвами стали володимирські євреї. Попри очевидне спрощення, німців та українську поліцію пов’язали з УПА, яка на момент скоєння вбивства навіть не існувала.

 

Українські археологи, у свою чергу, заявили, що немає доказів, які виключають злочинні дії НКВС, підтвердженням чого є знайдені артефакти мілітарного характеру. Особливо часто у цьому контексті згадується дзеркальце із зображенням Маршала Ридза-Сміглого і медальйон із зображенням Божої Матері. Використання німецької зброї було типовим для радянських катів, а українські дослідники пригадують, що «совєти» також не гребували вбивствами цивільних і дітей.

 

Могили, відкриті у 2013 році, а особливо могила номер 4, у якій знайдено близько 200 тіл, вказують на інший тип убивства. Жертв убивали одним пострілом у потилицю. Тіла до ям кидали абияк. Багато знайдених артефактів знову пов’язують жертви з Польщею: значок з орлом із поліцейського капелюха, ґудзики польської поліції та війська.

 

Можна зробити висновок, що на території володимирського городища виконували вбивства як радянські формування, так і німецькі окупанти. Згідно з найновішими даними, у Володимирі-Волинському може бути ще більше місць убивств. Зокрема, згадуються колишні царські казарми, або польська школа підхорунжих, у якій спершу розмістилися «совєти», а після них німці.

 

Про чию пам’ять дбають польські установи

Немає сумнівів щодо факту масового вбивства євреїв німцями, яке відбулося в сусідніх П’ятиднях. Над цим місцем височіє обеліск, а траншеї видно неозброєним оком. Відомо також, що німці вбили багатьох радянських полонених. Однак їх ексгумація у 60-х роках уже не мала наукового характеру, тому складно визначити масштаби вбивства. Але й ці жертви отримали потужний обеліск, що нагадує про злочини нацистів.

 

Дивно, що темі володимирських убивств так складно пробитися до свідомості. Археологічні розкопки, які ведуться від 2011 року, не відбувалися б, якби не старання української сторони. Досі не ведеться систематична робота в архівах, незрозуміла відсутність підтримки експертів з інших ділянок, у тому числі істориків. Українці залучили до дослідження решток одягу експерта Тетяну Крупу. Антропологи, з огляду на затримки розкопок, працюють у маленькому, вкритому грибком приміщенні, поміж скринями з людськими рештками. Цього року на них чекає те ж саме – у жовтневих температурах.

 

Жахлива й сама форма перепоховань. Рештки у картонних гробах, укладені у величезну яму, засипаються екскаваторами. Ніхто не побачить тут почесної варти, не почує почесного залпу. Де Міністерство національної оборони і Міністерство внутрішніх справ РП? Чи польські жертви, особливо ті, у військових та поліцейських формах, не заслуговують на пам’ять державних установ?

 

5 Wl. Wol 5.09.13Готелі і сміттєзвалища на могилах

Городищем уже кілька років цікавиться приватний інвестор, який почав ремонтні роботи в будинку в’язниці. Він точно не хоче, щоб тут постійно був страшний цвинтар. Альтернатива – готель та ресторан на руїнах середньовічного замку. В Україні такі справи вирішуються швидко.

 

Ексгумація не цікавить і єврейську сторону. Для цієї громади важливе лише вшанування місця загибелі.

 

Лишається мати надію, що Польща не дозволить стерти з пам’яті сотні, а, можливо, навіть тисячі своїх громадян. Вони служили Польщі, боролися за неї. Вони загинули, тому що були громадянами РП без огляду на національність. Про те, що настали кращі часи для цього завдання, свідчить поява таких осіб як, наприклад, віце-консул Кшиштоф Василевський чи деякі представники самоврядування, які демонструють зацікавлення темою. Можливо, нарешті й РОПБіМ та Інститут національної пам’яті почнуть працювати і 2014 рік принесе розгадки володимирських таємниць.

 

Павел БОБОЛОВИЧ, Ян ФЕДІРКО, Войцех ПОКОРА

Повний текст статті можна знайти на сторінці ujawniamy24.pl

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

VolynMedia

 

cz

 

tittle

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1