Головна

MW nr 19 10.10.2019

P9060219

До Кременця і Збаража ми виїжджаємо з Луцька близько десятої години ранку. Занадто пізно, щоб забути про час і повністю насолодитися мандрівкою, але, на щастя, їдемо автомобілем. Поїздки Західною Україною досить популярні в Польщі, з огляду на що дорогі, тому ми подорожуємо до цих місць самостійно. Дороги бажають кращого, але варто витримати цей дискомфорт, щоб дістатися до чарівних місцевостей, якими є Кременець і Збараж.

До Кременця ми їдемо через Дубно, по дорозі на Тернопіль. Краєвиди мальовничі, адже ми прямуємо до Подільської височини. Не потрібно бути дуже вразливим, щоб одразу закохатись у чудові кременецькі пейзажі. Складно описати красу шахівниці полів, залитих сонцем пагорбів та долин. Містечко зустрічає нас буденністю: ми очікували побачити руїни замку, будинок славнозвісного ліцею та Старого міста. Нічого подібного. Ми навіть не знаємо, як доїхати до мети, бракує дороговказів. На щастя, нам допомагає якийсь перехожий, котрий знає, що нас цікавить. Аякже – Кременець тримається на польських туристах!

У 1064 році місто отримав князь Болеслав Сміливий. Воно залишалося в руках поляків аж до 1382 року, коли перейшло у склад Великого князівства Литовського. Кременець повернувся до Польського королівства після Люблінської унії 1569 року. Понад 200 років по тому місто відійшло до Російської імперії, а під час Першої світової війни знаходилося під окупацією то Німеччини, то Червоної Армії, натомість у 1921-1939 роках повернулося до другої Речі Посполитої. Сучасний Кременець – це місто в Тернопільській області, в якому проживає близько 20 тисяч мешканців.

P90602050Великих зусиль нам вартувала дорога до замку, що височіє над містом. Він справив на нас величезне враження, зокрема, з огляду на своє розташування. Замок знаходиться на горі, яку називають Бона, оскільки він був подарунком Зиґмунта Старого своїй дружині, Боні Сфорці. На щастя, на гору можна виїхати автомобілем, однак за «паркінг», як і за вхід на територію замку, потрібно заплатити кілька гривень. Історія будівлі також дуже цікава, оскільки вона з’явилася на зламі XIII і XIV століть на місці давніх дерев’яних укріплень руських князів. Її вдалося вберегти від нападу угорського короля Андрія в 1226 році, а в 1241 році замок витримав навалу татар. На початку XV століття в замку був ув’язнений двоюрідний брат князя Вітовта, Свидригайло, який відбував тут покарання за зв’язки з Тевтонським орденом. Після того, як у 1536 році будинок був подарований королеві Боні, його розквіт тривав протягом більше ста років. У 1648 році шість тижнів замок був у облозі, якою командував козацький полковник Максим Кривонос. Після цієї події будівля перетворилася на руїну, яку можна побачити і сьогодні.

Без сумніву, варто витримати всі незручності та побачити замок у Кременці. З нього можна оглянути панораму міста, зробити цікаві фото. Знайдеться щось і для шанувальників скелелазіння та гірських походів. Я почувалася дуже добре в руїнах Кременецького замку і, якби не поспіх, провела би цілий день у цій романтичній атмосфері.

Спускаємося вниз, до центру містечка. Мета одна: відомий  Кременецький ліцей, заснований Тадеушем Чацьким. Його легко знайти – дещо зруйнований будинок стоїть на видному місці. Школа діяла в 1805-1831 та 1922-1939 роках, а її найвідомішим учнем був польський поет Юліуш Словацький. Викладачами ліцею були представники наукової еліти: Йоахим Лелевель, Алойзи Фелінський, Александр Міцкевич, брат Адама Міцкевича, Евзебій Словацький, батько Юліуша. Заклад був утворений на місці колишнього єзуїтського колегіуму в палацовому комплексі Вишневецьких, який отримала Комісія народної освіти. Цікаво, що школа мала великий вплив на розвиток польської культури не лише на Волині. Це тут знаходилася багата бібліотека з колекції Станіслава Августа Понятовського, що була розграбована після придушення листопадового повстання та закриття школи. В центрі архітектурного комплексу знаходиться церква Преображення Господнього, колишній костел св. Станіслава Біскупа. Це тут був охрещений Юліуш Словацький, про що нас інформує меморіальна дошка поблизу входу до святині. На жаль, двері церкви зачинені, тому ми не можемо ближче познайомитися із храмом.

Містечко справило враження спокійного, сонного, але неймовірно симпатичного. Прогулюючись, я уявляю як приїжджаю сюди на канікули та проводжу більше часу в цьому надихаючому місці. Оглядаю інші будівлі та серед них помічаю модерністичні кам’яниці з періоду міжвоєнного двадцятиліття. Біля одного з магазинів можна побачити вивіску з польським написом «Artykuły spożywcze». Але нам уже пора, їдемо далі. Ще раз озираюсь на Бону, щоб побачити неймовірно гарні руїни замку.

Злюся сама на себе, що ми виїхали так пізно, бо розумію, що не встигнемо побачити всього. З великим жалем, проїжджаємо повз дороговказ на Почаїв та Вишневець – місцевості, тісно пов’язані з польською історією і культурою. Наступним етапом нашої подорожі є оспіваний Генриком Сенкевичем Збараж.

Zabaraz 1Збараж нас приємно дивує: ми сподівалися наступної знищеної будівлі, а перед нами – гарний відреставрований за європейськими мірками замковий комплекс. Усе здається сучасним та гарним, хоча на подвір’ї все ще чути голоси реставраторів, що там працюють. Одразу при вході до замку ми зустрічаємо поляків, що беруть участь у Катинському рейді. Вони діляться враженнями від своїх пригод та розповідають про складну дорогу, після чого ми йдемо роздивлятися замок. Вхід коштує лише 15 гривень – небагато, порівняно з деякими польськими цінниками.

Перші письмові згадки про Збараж з’явилися в 1211 році. Місто було центром володінь та головною садибою роду Збаразьких, що походять із родини Несвіцьких. Спершу тут були дерев’яні замки, які двічі здобули, знищили та спалили татари. Нова мурована будівля, яку ми бачимо сьогодні, була зведена в 1626 році. Саме тут, у сьогоднішньому Новому Збаражі, в 1648 році, відбулась відома облога замку майже 300-тисячним військом козаків і татар. Польськими відділами, що нараховували 14 тисяч вояків, керував Ярема Вишневецький. Оборона тривала 43 дні (від 10 липня до 22 серпня) і закінчилася поразкою поляків. Варто додати, що у Старому Збаражі знаходяться також руїни іншого замку Збаразьких, який сьогодні залишається руїною.

Ми повільно виїжджаємо зі Збаража, але на моє прохання зупиняємося ще біля старого знищеного костелу бернардинів XVII століття. Через ковані двері я зі здивуванням помічаю, що в костелі відновлені інтер’єр та є копія чудотворної ікони Ченстоховської Матері Божої, а також пам’ятна дошка Адаму Міцкевичу. Сльози находять на очі, аж шкода від’їжджати. Адже тут, як вдома!

Я знаю, що цей виїзд був лише початком інших подорожей. Через те, що я у мене було мало часу, я не могла прогулятися містами так, як люблю найбільше: без поспіху, знайомлячись із людьми та традиціями, беручи участь у місцевому житті, куштуючи місцеві страви. Але амбіції отримали черговий виклик і я знаю, що повернуся сюди та в інші місця Західної України, і з’являться наступні репортажі з подорожей.

Аґнєшка БОНДЕР, фото автора

 

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

VolynMedia

 

cz

 

tittle

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1