Головна

MW nr 15 15.08.2019

vasyl-voron---img 03591Василь Ворон — журналіст, держслужбовець та організатор перших джазових концертів та фестивалів на Волині. Сьогодні він — співрозмовник "Волинського Монітора".

– 60 років – і Ти вже щасливий пенсіонер, а донедавна працював...

– Заступником начальника Управління культури і туризму ОДА, начальником відділу охорони культурної спадщини.

Коли я прийшов на державну службу у 1992 році, то сформулював для себе певні засадничі речі. Виходив з того, що культура — це не дім, який можна побудувати, а дерево, яке необхідно ростити: крона його буде тим пишнішою, чим глибше коріння традицій. У всебічному розвитку національної культури я бачив підстави для духовного суверенітету. Відродження забутих і народження нових традицій надало можливість «розкрутити» фестивальний рух на Волині, що пішов далі в Україну і створив «життєве середовище» для різних митців і жанрів як самодіяльного, так і професійного мистецтва, передумови для народження туристичного продукту з волинською маркою і презентабельності Волині.

– Мабуть, непросто було творити візитку Волині і віднайти своє обличчя після стількох років радянської культурної «муміфікації»?

– У реаліях нової геополітичної ситуації потрібно було на західному кордоні презентувати Україну і Волинь зокрема. Ми раптом повернулися до світу обличчям, сповнені бажання поділитися своїми духовними надбаннями, своєю історією. Історико-культурна спадщина – від короля Данила до В'ячеслава Липинського промовляла до нас на повний голос. Але залишалися «білі плями» історії польсько-українських відносин як предмет дослідження для істориків України та Польщі. Завдання не для педінституту, який готував радянських ідеологічних бійців, а для Волинського університету, який ми створили у 1993 році. Тепер, з перспективи часу, можу з упевненістю стверджувати, що у вивченні цієї проблематики відбувся значний крок уперед. Було мобілізовано весь науковий актив польських та українських істориків. Особливо хочу відзначити внесок двох ключових постатей — українського історика Миколу Кучерепу та нині покійного Теодозія Старака з Посольства України у Польщі.

– Але ж цей процес призупинився. Невже у дослідженні причин польсько-українського протистояння поставлено крапку?

– Вийшло десь біля десятка томів українською та польською мовами за матеріалами наукових конференцій «Україна – Польща: Важкі питання», обговорено багато проблем, залучено широченну джерельну базу. У Миколи Кучерепи не зникло бажання і потреба шукати відповіді на ці нелегкі запитання.

– 20 років стажу держслужбовця. Практично, Ти — ровесник української Незалежності. Чи важко було здолати у собі «радянський спадок»?

– Правду кажучи, було по-різному. Але я прийшов на державну службу із журналістики, а вона заохочувала до плюралізму думок. Колеги з Управління культури і туризму можуть підтвердити, що двері у моєму кабінеті для усіх завжди були відчиненими навстіж. До вирішення проблеми намагався підходити максимально об'єктивно і всесторонньо, враховуючи вимоги чинного законодавства.

– Василю, Ти практично «пережив» усіх волинських губернаторів. З ким із них Тобі було комфортно працювати, а хто не розумів, заважав чи не давав реалізуватися?

– Усі розуміли, допомагали і надавали можливість реалізувати наші спільні проекти. Наприклад, відзначення на державному рівні 800-ліття від утворення держави Романовичів у літописному Володимирі (1999) чи 800-ліття від народження короля Данила (2001), або 125-річчя від народження видатного історика і політолога В.Липинського, що дало змогу завершити реставрацію палацу родини Липинських і створити його музей у Затурцях.

– Василь Ворон на старті державної служби – ідеаліст, альтруїст. Після 20 років праці – реаліст, прагматик, цинік...?

– На початку, звичайно, була певна частка ідеалізму. Навчився до речей підходити більш зважено. Життя змушує бути прагматиком, але надалі залишаюсь альтруїстом.

– Знаю, що Ти народився у Луцьку, але родина походить з-за Бугу. Звідки знання польської мови?

– У моїй пам'яті живе пам'ять моїх батьків. Коли їх з маленького українського забужанського села Жолобок «викинули» у херсонські степи, то батько вирішив «пробиватися» назад, на Холмщину, але так і залишився під Луцьком, втративши надію повернутися на свою малу батьківщину. Власне, від нього я перейняв традицію позитивного світовідчуття, пов'язану з «польським» періодом. Коли я вперше почув Чеслава Нємена і Марека Грехуту, з'явився смак до польського слова і мови. Першу програму Польського радіо не глушили і «Штандар млодих» можна було передплатити без проблем. Із середини вісімдесятих почалися епізодичні безпосередні контакти з Польщею. Так почалася моя пригода з польською культурою.

– Усі ми, завдяки Польському радіо, дістали музичне самовиховання, від біг-біту, через рок до доброго польського і світового джазу. Як сталося, що Ти став першим джазовим аніматором Волині?

– Усе почалося у 1969 році із студентського інструментального ансамблю під керуванням Ігоря Мірошниченка. Потім було захоплення джаз-роком. У 1985 році у Луцьку відбувалися Дні Замостя: в міському Будинку культури виступав біґ бенд Вєслава Перегорульки. В Управлінні культури вирішили зібрати більше глядачів і подали на афішу інформацію про... рок-групу «Біґ Бенд»! «Привалило» кілька тисяч людей, але до кінця «дотягнула» тільки половина. Власне, це і було початком «джазифікації» Луцька. У 1987 році ми вже разом із Замостем проводили «Музичні діалоги над Бугом» за участю вокального квартету «BOKC». У 2005 році, після значної перерви, нам вдалося відродити «музичні діалоги» за допомогою нашого давнього приятеля і партнера Ґжеґожа Обста, президента Джазового клубу ім. Мєчислава Коша із Замостя. До Днів Європи у Луцьку і Замості почергово проводилися «Музичні діалоги» і «Нью Кооперейшн Замость-Луцьк». Відомі джазові імена – Ян Пташин Врублевський, Дорота Міськєвіч, Войцєх Нєдзєля, група «РГГ», джазмени з Британії... Безцінною стала допомога Генерального консула Войцєха Галонзкі та Президента міста Замостя – великих прихильників джазу.

– Як оцінюєш сучасний стан «джазифікації» Волині? За ці роки було багато чи мало джазу?

– Джаз став провідником нових музичних ідей, а наші українсько-польські проекти упродовж 2005-2011 років дали змогу заблищати зіркам із цілого світу. Доброго джазу ніколи не буде забагато. За допомогою бюджетних коштів ми зробили першу інвестицію, але надалі я хочу бачити більшу роль бізнесу в розвитку джазових традицій.

– Ні для кого не є секретом Твоє поєднання державної служби з теле- і радіожурналістикою. З «подвійним життям» покінчено?

– Я повертаюся до журналістики. З «подвійним життям» врешті-решт покінчено. Тепер воно стане потрійним – якось ділитиму свій час між «Радіо Луцьк», Волинським телебаченням та газетою «Віче».

Розмовляв Валентин ВАКОЛЮК

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

VolynMedia

 

cz

 

tittle

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1