Головна

MW nr 17 12.09.2019

czilaczawaРауль Чілачава вже давно став сином українського народу, хоча народився і продовжує належати також до грузинської культури. Він – доктор філологічних наук, професор, академік, почесний доктор Академії наук Латвії, заслужений діяч мистецтв України, член Спілок письменників України, Грузії і Латвії, Міжнародної асоціації письменників і публіцистів, член Спілки театральних діячів України. Був заступником міністра України у справах національностей, заступником голови Державного комітету в справах національностей та міграції, професором багатьох університетів. Лауреат багатьох премій різних європейських держав. Автор близько 100 книг: поетичних, перекладних, наукових, публіцистичних. У 2005-2010 роках обіймав посаду Надзвичайного і Повноважного Посла України в Латвії. Сьогодні відомий поет, учений, дипломат та публіцист – гість «Волинського Монітора».

– Пане Раулю! Ви невтомно розповідаєте, що всі роки, проведені в Україні (від 1970 року, – авт.), перебуваєте у відрядженні. Невже плануєте повернутися на Батьківщину?

– Мені нема куди повертатися, бо насправді нікуди не виїздив. Про це я написав колись у сонеті «Земля Вітчизни»: «Я й нині працьовитий, бо грузин. Зугдіді і Тбілісі, я – ваш син! Я з вами був і з вами буду завжди. Що б не було – метіль чи дощ, чи сніг – «Вітчизни землю на підошвах ніг не понесеш!..». Зрозуміло, що це метафора, але водночас і суща правда – яке б громадянство не мав поет, він вічний підданий лише своєї Батьківщини. Після багаторічного перебування і служби в Україні я, нарешті, дістав можливість, як і колись, жити на дві столиці. Сподіваюся, право на таку «розкіш» я чесно заслужив.

– Розкажіть, як доля пов’язала Вас саме з Україною, де прекрасно опанували мову, зрослися із українцями духовно, ставши повноцінним її громадянином.

– Я приїхав до Києва у відрядження, на дворічне студентське стажування, яке розтяглося на чотири десятиліття. Випадковість, збіг обставин, доля… – можна по різному трактувати мій шлях в Україну, але сталося так, як сталося, і я результатом, скажу відверто, не дуже розчарований.

– Ви довгий час працювали у Державному комітеті з питань національностей та міграції, тож добре знаєте проблеми людей, котрі етнічно походять з інших країн, проте встигли стати ще й українцями. Нашим читачам цікаво знати, з якими труднощами мусять, у першу чергу, боротися польські національні меншини в Україні.

– Україна – одна з небагатьох пострадянських республік, яка створила найкращу законодавчу базу для етнічних меншин, забезпечивши тим самим міжнаціональний мир у державі. Зрозуміло, що міноритарні групи, як і самі українці, мають чимало спільних проблем, які гуртом і треба вирішувати. Щодо специфічних труднощів, то в кожної меншини вони свої. Українським полякам чи польським українцям про них краще за мене знати. Загалом скажу, що, передовсім, це – проблеми збереження національної, релігійної і мовно-культурної ідентичності, реалізація права отримання освіти рідною мовою тощо. В цьому сенсі, безперечно, роботи непочатий край.

– Наскільки міграційні процеси можуть загрожувати потенційному майбутньому України? Чи маємо загрозу у вигляді масового переселення жителів із Китаю, Індії, Пакистану тощо?

– Будь-яка держава повинна жорстко регулювати природні для демократичного суспільства міграційні процеси. Україна має спеціальний орган державного управління, який і покликаний цим займатися. На даному етапі і навіть у найближчому майбутньому загрози перенасичення країни мігрантами я не бачу.

– У студентські роки Ви ледь не стали дисидентом, коли Ваша поезія з промовистою назвою «Київ проти Москви» вийшла друком у Німеччині, за межами СРСР.

– То, власне, відбулося без моєї участі, але зі зрозумілих причин ледь не закінчилося для мене плачевно. Лише після з’ясування компетентними органами моєї невинності зникла реальна загроза суворого покарання.

– Розкажіть як Ви прийшли у літературу, стали членом Спілки письменників України.

– Я все життя мріяв стати письменником, віршував змалку. Страшно сказати: мій перший вірш був надрукований півстоліття тому (у березні 1962 року) і відтоді, вважайте, я в літературі. Моя перша книжка перекладів вийшла у 1970 році, перша збірка поезій – у 1972 році. Отже, наступного року я – подвійний ювіляр. Даруйте, навіть потрійний, бо ось-ось має вийти моя сота книжка.

– Завдяки Вашим професійним перекладам найкращих українських письменників нині знають у Грузії, а грузинських – в Україні. За яким принципом вибираєте авторів і їхні твори для перекладацької роботи?

– Принцип один – художньо-естетична цінність твору, значущість його автора в історії національної літератури. Звичайно, не останню роль відіграють особисті симпатії, творча і духовна спорідненість, схожість стилів, образного мислення тощо. Перекладати можна лише той твір, який тобі дуже подобається, який би ти сам із задоволенням написав, якби це вже не зробили до тебе.

– Ви встигли попрацювати на дипломатичній роботі, будучи послом незалежної України у Латвії. Ще Ви об’їздили багато країн світу, тому, мабуть, можете оцінити європейські перспективи України.

– Найголовнішим завданням моєї дипломатичної місії було якраз просування і відстоювання євроатлантичних інтересів України на теренах окремо взятої держави ЄС. За п’ять років, проведених у Ризі, я написав книгу «Приближение к Латвии. Откровение Посла». В ній я без прикрас розповів про надзвичайні шанси України стати гідним членом європейського співтовариства, які, внаслідок прикрих міжусобних чвар помаранчевих керманичів, були бездарно упущені. Я вже не кажу про те, як втрачаються останні можливості втілити у життя європейську мрію українського народу. Я глибоко переконаний – вона здійсненна, і вона збудеться, але коли – ось питання, ціна якого є неймовірно високою.

– У час Помаранчевої революції український та грузинський народи особливо зблизилися. Чи вигідна така дружба нашому «старшому» братові – Росії?

– Питання настільки риторичне, що не потребує відповіді. «Старшому братові» поза його спиною невигідна нічия дружба, й грузинсько-українська зокрема, бо в кожному такому альянсі йому ввижається змова, учасників якої, на його думку, слід негайно суворо покарати.

 

Розмовляв Віктор ЯРУЧИК

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

VolynMedia

 

cz

 

tittle

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1