Home

artykul projektСучасні поляки важко собі уявляють існування своїх співвітчизників на тих територіях, де польська ідентичність має бути очевидною. Хоча насправді щораз рідше чуємо термін «руські», який ще донедавна використовували щодо поляків зі Львова, Вільнюса чи Гродна, усвідомлення того, що це «свої», все ще відбувається важко. А розуміння того, що наші співвітчизники заселяли ще дальші території, це для нас майже те саме, що відкриття динозаврів. Проте цей прастарий польський світ пережив поділи Польщі і довго пручався радянському терору, перш, ніж той почав його по-звірячому знищувати. Сьогодні слідами цієї кресової Атлантиди залишаються довоєнні польські газети з тих земель, хоч вони й просякнуті комуністичною пропагандою, про яку в ПНР ми дізналися значно пізніше.

Існування автохтонної польської культури на Кресах для частини поляків, що нині живуть у Польщі, залишається terra incognita, тим більше, якщо йдеться про ту територію Речі Посполитої до поділів, яка не потрапила в міжвоєнні кордони. Більшість узагалі нічого про це не знає. Тим часом, наші співвітчизники на цих теренах творили часто замкнені групи й були досить помітною спільнотою, настільки численною, що совєти в рамках «рівноправ’я національностей» визнали, що їх варто «приручити». Проявом цього на території радянської України стала польська комуністична преса. Незважаючи на інколи надзвичайно «услужливий» зміст, вона залишалася носієм рідної мови. Совєти використовували її як доказ «серйозного» ставлення до поляків.

Ця ситуація збереглася аж до другої половини 30-х років, коли совєти стали розглядати поляків як шкідників і підозрілих змовників, які перешкоджають розвитку країни, тобто, точнісінько так само, як сприймали євреїв у ІІІ Рейсі. Наші старші брати по вірі знають, що значить утрачений і знищений світ їхніх предків. Ми, поляки, маємо з цим проблеми – нам важко уявити мільйон поляків на віддалених від нас землях. Тим більше ми повинні досліджувати цю збережену спадщину і врятувати її від забуття. Протягом багатьох років заклики жителів Кресів у цій справі залишаються всього лиш побажаннями. Сьогодні у нас є шанс усе змінити. Своєрідною ластівкою цього став проект порятунку збережених залишків польської преси на території колишньої радянської України.

Забута польська культура цих земель – це також Київ, який сьогодні асоціюється хіба що з часами «Вогнем і мечем». А саме з Києвом були пов’язані родини таких відомих поляків, як Єжи Ружицький, один із трьох математиків, який відкрив код Енігми, Фелікс Конарський, автор «Червоних маків під Монте-Кассіно», чи режисер фільму «Хрестоносці» Олександр Форд. Під Полтавою народилася акторка Ганка Бєліцька, у Житомирі – Мєчислав Павліковський, який зіграв Онуфрія Заглобу в фільмі «Пан Володийовський». Вони виїхали з рідних земель, але їхні співвітчизники і далі проживали там.

У радянські часи для місцевих поляків видавали газети з «чарівними» назвами «Серп» чи «Радянський голос», а для молоді – «Голос молоді», який спочатку був додатком до «Серпа». Час від часу до нього додавали «Літературну сторінку», де молодь дебютувала в поезії. Таких газет було багато.

На Житомирщині совєти створили мініатюрну польську радянську «республіку рад», своєрідний інкубатор комуністичних кадрів, які планували пізніше використати для здобуття Польщі. Було засновано кілька десятків польських шкіл із польськими підручниками. У цих місцевостях в більшості проживали переважно поляки, а польську мову мали знати теж українці, німці та євреї. Там було проведено прискорену індустріалізацію, на розвиток якої було надано чималі кошти. Столицею зробили мале польське етнічне містечко Довбиш, яке перейменували в Мархлевськ.

Серед преси, яку видавали на цих землях, найважливішою стала газета «Радянська Мархлевщина». Вона була сповнена огидної червоної пропаганди і доносів на різних «неправомислячих» осіб. Тодішню Польщу видання змальовувало як фашистський край бідності та шибениць. Проте саме завдяки таким газетам жителі цього регіону могли зберегти мову і національну ідентичність. Та ще й виявилися дуже стійкими супроти радянської ідеології – були прив’язані до польських традицій і ненависної для комуни релігії.

«Польська республіка» на Житомирщині певною мірою була для Польщі тим, чим пізніше стала НДР для ФРН. Коли в 1930 р. з нагоди п’ятиріччя виникнення Мархлевщини її жителів послали в Польщу агітувати поляків, щоб вони переселялися на її територію і навіть втікали, жоден з цих посланців не повернувся додому. Яку б пропаганду не сіяла потім ПНР, капіталістична міжвоєнна Польща була повністю західною країною, де варто було розпочати нове життя. Таке «нелояльне» ставлення жителів Мархлевщини закінчилося радянськими репресіями і масовими вбивствами, а пам’ять про цю сторінку історії стерто. Майже назавжди.

Ситуацію, що склалася, прагнуть змінити діячі польської фундації «Свобода і демократія», які вже давно підтримують поляків на Сході. Цим разом вони розпочали дуже специфічний проект пошуків давньої польськомовної преси Мархлевщини, порятунку і зібрання копій, які в цифровій версії потраплять до Національної бібліотеки у Варшаві. Ця акція покликана пропагувати знання про тодішні часи і зберегти польське надбання, яке совєти пробували знищити. Для тих поляків, які надалі проживають на цій території, це буде чергова можливість відновити власне минуле.

Про те, що це справа важлива, свідчить видання декількох книг на тему давніх польських газет на цих територіях. Однак до фундації ніхто не брався за пошуки й архівацію цієї преси в цілому, що ляже в основу подальших історичних досліджень. Проект фундації «Свобода і демократія» фінансує Міністерство культури і національної спадщини РП.

Олександр ШИХТ

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

VolynMedia

 

cz

 

tittle

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1